Проблемна сім’я як предмет соціальної психології: труднощі визначення й операціоналізації - Статья

ПРОБЛЕМНА СІМЯ ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ: ТРУДНОЩІ ВИЗНАЧЕННЯ Й ОПЕРАЦІОНАЛІЗАЦІЇАкцентовано увагу на трансформаціях інституту сімї в умовах суспільної нестабільності. Зазначається, що одною з найуразливіших в умовах суспільної нестабільності виявляється соціалізувальна функція сімї - як базова її функція. Обстоюється думка, що критичне послаблення соціалізувальної функції є системною соціально-психологічною ознакою, яка може бути покладена в основу кваліфікації тих чи тих сімей як проблемних. Обґрунтовано систему емпіричних критеріїв, які дають підстави визначати й типологізувати проблемні сімї. Ключові слова: дисфункціональна сімя; критерії проблемності; проблемна сімя; сімя; соціалізувальна функція сімї; функції сімї. проблемна сімя соціалізувальнийДюркгейм (Дюркгейм Е., 1994), втрачається місійність сімї як «священного союзу» чоловіка і дружини, батьків і дітей, зростає конфліктність всередині сімей та кількість розлучень - як прогнозував П. Критичне (таке, що ось-ось стане незворотним, неадаптивним некомпенсованим) послаблення соціалізувально-виховної спроможності сімї і покладених на неї соціалізувально-виховних функцій є системною соціально-психологічною ознакою, яка дає підстави відносити як інститут сімї загалом, так і кожну окремо взяту сімю до категорії «проблемних», тобто таких, що: 1) втрачають силу і значення базового інституту соціалізації; 2) не виконують ефективного посередництва між дитиною і суспільством, соціумом; 3) не гарантують психологічний комфорт, успішний розвиток і якісне виховання власних дітей. Рацімор у праці «Соціально-психологічна підтримка сімї: профілактика неблагополуччя» акцентує увагу на раптових, «гострих» (смерть одного з членів сімї, звістка про подружню зраду, раптові доленосні зміни, що стосуються матеріального чи соціального статусу, втрата роботи, важке захворювання тощо) і повсякденних, «хронічних» проблемогенних чинниках (хронічне фізичне і психічне перевантаження дорослих членів родини і дітей, соціально-економічні й житлові проблеми, неможливість мати дитину, конфліктна й конфліктногенна ситуація всередині сімї, хронічно хворий член родини тощо), що створюють ризики і серйозні проблеми для життєдіяльності сімї (Рацимор А., 1998). Наразі ж наголосимо на тому, що: 1) не кожна сімя з проблемами є проблемною, дисфункціональною, і доки вона не уникає сімейних та інших проблем і відносно ефективно їх розвязує проблеми і при цьому це не заважає їй виконувати свої сімейні функції (в т.ч. функції сімейної соціалізації), доти вона й не набуває статусу «проблемної»; 2) кожна, в т.ч. і потенційно проблемна сімя має не лише негативний, а й позитивний сімейний, соціальний, соціально-психологічний досвід і певні соціально-психологічні ресурси з подолання проблем, що перед нею постають, і поки компенсаторні її здатності і можливості не вичерпано, вона не має кваліфікуватися як дисфункціональна - скоріше це потенційно проблемна сімя. Однак можна говорити щонайменше про три їх групи: 1) показники мікрорівня, які мають психологічне походження і визначають «внутрішнє» соціально-психологічне життя сімї (тип взаємин у сімї, соціально-психологічні особливості сімї, стилі сімейного виховання, внутрішньо сімейні звязки й сформована система відносин у сімї, система смислів і смисложиттєвих орієнтацій, духовно-моральних цінностей, життєвих позицій і моральних настанов членів сімї); 2) показники мезорівня, які мають соціальне й соціально-психологічне походження і визначають якість соціального життя сімї та її звязків з близьким і віддаленим (референтним) соціальним оточенням (субєктивна соціальна ситуація, соціальні стандарти, норми, цінності, потреби й інтереси тощо); 3) показники метарівня, або соціокультурні, соцієтальні чинники (в т.ч. соціальні уявлення, соціокультурні норми, традиції, релігія, ідеології тощо), що репрезентують якість інтеграції сімї в соціум, культуру своєї країни, свого суспільства.