Дослідження права на захист лікарської таємниці. Аналіз та розв’язання теоретичних і практичних питань, які виникають при його здійсненні. Визначення основних шляхів усунення прогалин в українському законодавстві щодо захисту лікарської таємниці.
Навчально-науковий інститут права і психологіїЛікарі клялися: «Що б при лікуванні а також і без лікування я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею» (клятва Гіппократа). Питання захисту права на лікарську таємницю неодноразово піднімалися у наукових працях О.Кашинцевої, І.Шатковської, А.Марущака, разом з тим питання захисту права на лікарську таємницю не було розкрито в повній мірі та потребує детального дослідження окремих правових положень чинного законодавства. Під розголошенням лікарської таємниці слід вважати будь-яку дію уповноваженої на те особи, що порушує вимоги закону або умови договору, в результаті якого третім особам стали відомі відомості, що становлять лікарську таємницю. Право на захист являє собою субєктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, Воно виходить із конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (ст.55 Конституції України [1]). До них належать: Конституція України (ст.32) [1], Цивільний кодекс України (ст.286) [2], Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст.40) [3], Сімейний кодекс України (ст.30) [4], Закони України «Про інформацію» (ст.46) [5], «Про психіатричну допомогу» (ст.6) [6], «Про захист населення від інфекційних захворювань» (ст.26) [7], «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (ст.7) [8], Кримінальний кодекс України (ст.145) [9], Кримінальний процесуальний кодекс України [10], Указ Президента України від 15 червня 1992 р.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
