Сутність військово-релігійної служби як цілісної системи, де через саморегуляцію знімається потенціально можлива соціально-інституційна, соціокультурна та соціально-психологічна напруженість. Значення для формування етики війни праць Гроція (1583–1645).
Зачепа Українська академія друкарстваЗокрема, євангеліст Іван не засуджує військової справи - професію вояка як таку, проте вимагає, аби при виконанні своїх обовязків військові були справедливими, задовольнялися належною їм платнею, а не займалися грабунком і здирництвом. Еразм Роттердамський писав з цього приводу, що «…війна ворожа усьо-му сущому, війна - першопричина всіх бід і зол, безмежний океан, який поглинає все без розрізнення. Вже Августином подано визначення справедливої війни («Справедливими є війни, які відплачують за несправедливість»); Болонський монах Граціан (ХІІ ст.) створює звід вчення про війну і мир, а Тома Аквінський включає його військову етику в свою систему. Ведучи дискусію з міркувань на тему, чи є гріхом солдатська служба, Граціан відтворює біблійні пасажі, а цитуючи Августина, зокрема його відоме: «Справедливими є ті війни, які помщаються неспtrialливості», бачимо, що деякі категорії не можуть брати участі у війні - наприклад, священики та ті, хто повязаний релігійною клятвою, але загалом військова справа є почесною. Разом із тим маємо визнати: Церква виявилася спроможною сформулювати норми, які накладали рамки на використання сили, закласти підмурки такої етики і права, які, не скасовуючи війни як такої, не заперечуючи її загалом, все ж таки ставали засудженням насильства над слабшими, неозброєними, підпорядковували війну завданням вищого устрою.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
