Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОБУДОВИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИРобота виконана на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії Міністерства освіти і науки України. Науковий консультант: - доктор юридичних наук, професор ГРОШЕВИЙ Юрій Михайлович, Академія правових наук України, віце-президент. Офіційні опоненти: - доктор юридичних наук, професор МИХАЙЛЕНКО Олександр Романович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри процесуального права; доктор юридичних наук, професор НОР Василь Тимофійович, Львівський національний університет ім. Захист відбудеться 29 жовтня 2002р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.Діяльність органів прокуратури, як і інших структур, проходить в умовах здійснення соціально-економічних і політико-правових реформ в Україні. Актуальність подальшого розроблення теоретичних і практичних проблем розвитку прокуратури обумовлюється не лише потребами наукового осмислення та здійснення її конституційних функцій, а й у звязку з триваючою дискусією з приводу подальших напрямків реформування прокурорської системи України, періодичними змінами законодавства про прокуратуру та законів, за додержанням яких здійснює нагляд прокуратура. проаналізувати характер відносин прокуратури з Президентом України і підпорядкованими йому структурами, Верховною Радою, органами виконавчої влади в центрі й на місцях, судами й Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; з урахуванням змін, внесених до Закону України “Про прокуратуру”, визначити основні напрямки підвищення ефективності постійних і перехідних функцій прокуратури з внесенням відповідних пропозицій щодо подальшого вдосконалення законодавства; визначається правовий статус Генерального прокурора України, форми підзвітності і підконтрольності його главі держави; обґрунтовується висновок про те, що відносини між Генеральним прокурором і Верховною Радою України не можуть мати контрольно-наглядового характеру, а також доцільність надання Генеральному прокуророві права законодавчої ініціативи і звернення до Конституційного Суду (КС) про визнання неконституційними нормативно-правових актів, брати участь із правом дорадчого голосу в засіданнях КС, ініціювати перегляд його рішень, висувати кандидатуру до складу КС на підставі рішення всеукраїнської конференції працівників прокуратури; пропонується встановити особливий порядок порушення кримінальних справ щодо Генпрокурора (за рішенням Вищої ради юстиції), доповнити особою Генерального прокурора перелік посадовців, за втручання в діяльність яких настає відповідальність за ст.344 КК України;Проаналізовано найпоширеніші точки зору з цього приводу (“прокуратура не входить до жодної гілки влади і не є самостійною гілкою влади”, “прокуратура - самостійний орган влади”, “інструмент законодавчої влади”, “складова частина судової (або виконавчої) влади”, “елемент, який сприяє взаємодії інших гілок влади”. На підтвердження того, що в сучасних умовах прокуратура являє собою самостійну гілку державної влади, в роботі наведено такі міркування: а) органи прокуратури, безумовно, належать до державно-владних структур; б) прокурорська система в силу своєї єдності й централізації відзначається високим рівнем організаційної відокремленості; в) функції прокуратури докорінно відрізняються від функцій законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; г) істотною специфікою відрізняються наглядові та інші повноваження прокуратури; д) розділ, присвячений прокуратурі, займає самостійне місце в Основному Законі між виконавчою й судовою владою; е) перелік функцій, крім прокуратури, визначено безпосередньо в Конституції лише стосовно законодавчої, виконавчої й судової гілок влади. Можливість у перспективі інтегрувати прокуратуру до складу контрольно-наглядової гілки влади разом з Конституційним Судом України й Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини обумовлена тим, що всі ці органи здійснюють у межах своєї компетенції охорону конституційного ладу, захищають конституційну законність. Інтегрування прокуратури до запроектованої в доктринальному плані контрольно-наглядової влади можна буде здійснити в разі, коли в Основному Законі буде відокремлено спеціальний розділ “Захист (чи охорона) основ конституційного ладу”, який містив би норми, що стосуються Конституційного Суду, прокуратури й Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Дисертант виступає проти абсолютизації принципу незалежності суду при здійсненні правосуддя і вважає, що сприяння прокурора суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний і обєктивний розгляд справ і в поставленні рішень, що ґрунтуються на законі, а також вжиття ним заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили (статті 34 і 35 Закону про прокуратуру), необхідно розглядати як специфічний різновид соціального контролю у сфері судочинства.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ