Проблеми становлення та функціонування механізму захисту прав людини - Курсовая работа

Захист прав людини як юридична категорія має важливе значення як гарантія існування, реалізації та охорони Конституції України. Актуальність дослідження теми курсової роботи підсилюється включно важливим значенням виконання завдання по прискоренню створення ефективного правового механізму закріплення прав людини. Окрім того, існування реального “правового захисту” людини в цілому, а також відповідальності держави перед особою, є тим чинником, що стверджує у правосвідомості людини уявлення про справедливість, доцільність існуючої державної влади, забезпечуючи тим самим її легітимність. Рішучий поворот до прогресивних демократичних відносин, розбудова державної незалежності в Україні владно диктують необхідність створення нових механізмів забезпечення реалізації гарантування захисту прав людини.Конституційні права, свободи та обовязки своїм змістом юридично закріплюють цивілізований спосіб існування людини, є провідними для суспільного і правового статусу людини і громадянина в суспільстві та державі. Коли вибір повязаний із використанням конкретних соціальних цінностей, Основний Закон частіше використовує термін "право” (право на працю, право на підприємницьку діяльність, право на відпочинок, право на соціальний захист і т.д.). Коли йдеться про більш абстрактний рівень володіння і вибору поведінки, у Конституції застосовуються терміни "свобода” або "право на свободу” (свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право на свободу думки і слова та ін.). Вони зявилися історично раніше, ніж інші права, і розвивалися як група прав на незалежність від влади (свобода віри, свобода віросповідання і свобода совісті; право на особисту свободу; право на придбання і недоторканність приватної власності; свобода пересування по території усієї держави; таємниця і недоторканність листування; свобода слова і свобода думки та обєднань; право на недоторканність житла; свобода вибору професії тощо). До них належать: право на освіту, свобода будь-якої творчої діяльності, право на інтелектуальну власність, право на вільне використання своїх здібностей і майна, право на соціальну безпеку і захист в умовах безробіття, право на сприятливе довкілля, право на охорону здоровя і медичну допомогу, право на гідне життя тощо.В цілому, можна виділити дві групи міжнародних організацій: 1) під егідою ООН (Міжнародний суд ООН, МОП, ВОЗ, ЕКОСОС, ЮНЕСКО, Верховний комісар ООН по правах людини, Комітет із прав людини і т.д. Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і налічує 3 відділи: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, який здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм. Комісія з прав людини є головним органом ООН з прав людини та може займатися різними питаннями, що торкаються цих прав. Комісія готує дослідження по правам людини, рекомендації та проекти міжнародних документів; виконує спеціальні доручення ЕКОСОРУ, в тому числі й розглядає заяви, що торкаються порушення прав людини та займається розглядом повідомлень відносно цих порушень; здійснює тісне співробітництво з усіма іншими органами ООН, до компетенції яких входять питання прав людини. Після винесення Судом рішення, що є остаточним і оскарженню не підлягає, сторони мають лише право звернутися в Суд із проханням витлумачити рішення (у випадку суперечки про самий зміст чи визначення сфери його дії) чи з проханням про його перегляд на підставі знову відкритих обставин, що при винесенні Судом рішення не були відомі ні Суду, ні стороні, що клопоче про перегляд.В сучасному світі лише ті країни є демократичними, в яких права і свободи людини закріплені законом у відповідності до загальновизнаних міжнародно-правових стандартів, які підтримуються владою, які визнаються пріоритетними та верховними. Реалізація прав і свобод являє собою своєрідний юридичний механізм, що визначається як соціально обумовлений та законодавчо закріплений комплекс узгоджених дій субєктів по реалізації закріплених субєктивним правом благ. Серед юридичних засобів гарантування розрізняють ті, що націлені на забезпечення здійснення прав та на їх захист від правопорушення.