Проблеми розбудови української державності після визвольних змагань (1657 - 1665 рр.) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наукНауковий консультант: доктор історичних наук, професор Грушевського НАН України, керівник львівського відділення. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Ужгородський національний університет МОН України, професор кафедри; доктор історичних наук, професор Запорізький національний університет МОН України, завідувач кафедри історії України, доктор історичних наук, професорДруга половина XVII ст. характеризується особливими рисами розвитку України: зради, бунти, розбрат становили повсякденне життя українського народу. Це питання належить до найважливіших, основних питань історії будь-якого народу, а особливо історії України, де народ виявляв найбільшу активність у вирішенні долі свого краю, де історія має переважно місцевий, домашній характер, де суспільство, через слабкість свого політичного виховання і брак міцного автономічного становища як окремого політичного цілого, не мало можливості вирішувати будь-які завдання, що випливали з кола місцевої сфери, але повинно було в міру необхідності спрямовувати усі сили на внутрішню діяльність, на організацію громадського порядку в країні, на вирішення переважно місцевих проблем. Відомо, що боротьба за незалежну Українську державу відбувалася в умовах надзвичайно гострих міжусобиць, які точилися серед козацької старшини за впливовість в українському суспільстві. Уся ця і класова, і опозиційна боротьба, а також боротьба між сусідніми державами за Україну тісно переплітаються, набувають різних форм: то наші землі опиняються під владою однієї з держав, то згуртовуються воєдино, то їх розшматовують за імперськими законами стародавнього Риму. У цих змінах державного і політичного становища України важливо простежити і за життям та діяльністю окремих політичних діячів України та за змінами на тлі цих подій їхньої орієнтації.український держава руїна гетьман

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначену мету й завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі дисертації - “Історіографія та джерела” подано характеристику Руїни, яка безпосередньо повязана з соціально-політичним становищем і зовнішньою політикою України другої половини XVII ст., оцінкою рішень Переяславської ради 1654 р., Гадяцького договору з Польщею та ін. Питання про Руїну невіддільне від дискусії про державність України, оцінки козацької держави, особливостей і перспектив її розвитку, політичних планів Москви, Варшави, Кримського ханства і Стамбула. Саме тому майже всі дослідження, повязані з цією темою, надзвичайно політизовані.

Ще українська історіографія першої половини ХІХ ст., продовжуючи державницькі традиції гетьманської доби, шукає синтези у формі загальних праць з історії України. Праці Д. Бантиш-Каменського та М. Маркевича дають системний огляд історії України від давніших часів до кінця XVIII ст., докладніше спиняючись на козаччині й Гетьманщині. Але водночас українська історіографія в добу романтизму ставить в центр уваги народ, його життя і рухи. Романтичне захоплення народністю згодом переростає у співчуття до соціальної та економічної недолі народних мас, головно - селянства. Досліджуючи спочатку народ як обєкт історії, українська історіографія згодом ставить його на чолі українського історичного процесу. При певних відмінах, в різні часи й у різних дослідників, народницький напрям характеризує всю українську історіографію середини і другої половини ХІХ ст., а відгуки його мають вплив ще в перших десятиліттях ХХ ст. Народницький напрям найяскравіше виявився в працях М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, О. Лазаревського, В. Антоновича та ін. , які присвятили головним чином свої праці вислідам історії козаччини, Руїни та Гетьманщини. Утвердився погляд М. Костомарова, що „ Руїною“ треба вважати період української історії між 1663 та 1687 рр. Історичні дослідження М. Костомарова добре знані як у нашій країні, так і за її межами, обєднані під загальною назвою „ Руїна“. Слід мати на увазі, що це видання вийшло в умовах панування в Російській імперії великодержавної шовіністичної ідеології, тому окремі авторські концепції зазнали її безпосереднього впливу. Тривалий час, проживаючи і працюючи в Росії, М. Костомаров видавав свої праці переважно в Санкт-Петербурзі та Москві.

На кінець ХІХ століття українська історіографія вже диспонувала великим доробком монографічної літератури та археографічних видань. Водночас розвиток української культури і національної свідомості висував потребу наукового синтезу історичного процесу українського народу і якнайширшої популяризації історії України. Першу наукову схему історії українського народу, на заселеній ним території, протягом усього його історичного життя створив і обґрунтував М. Грушевський. Його монументальна праця „ Історія України-Руси“ в 10 томах, видана у Львові й Києві в 1898-1937 рр., знайшла цілковите визнання як в українській, так і зарубіжній історіографії.

В основі історичної кон

1. Основний зміст дисертаційної роботи