Проблеми рецептивної естетики і поетики у творчій спадщині І.Я. Франка - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРоботу виконано на кафедрі теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ГРОМЯК Роман Теодорович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства. Захист дисертації відбудеться 28 квітня 1999 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (252601, м.Київ-1, вул. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.В Україні їх тоді торкалися Г.Сивокінь, Р.Громяк, М.Ігнатенко, Г.Клочек, але систематичної і системної розробки ці питання не набули й досі, бо ще не увійшли в методологічний арсенал філологічного загалу. Насамперед виникає питання про можливість існування рецептивної поетики на відміну від рецептивної естетики. ХХ ст., почали розробляти проблеми герменевтики, інтерпретації літературних текстів, металінгвістики, поетики, рецептивної естетики тощо стали доступними в українському перекладі та інформативних викладах (Див.: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Так, у монографії М.Ігнатенка “Читач як учасник літературного процесу” (К.,1980), в якій цілісно осмислено проблему в системі суспільство - письменник - твір - читач і щедро цитуються російські і західноєвропейські мислителі, в тім числі праці Г.-Р.Яусса і В.Ізера, спостереження і висновки І.Франка до уваги не беруться. Клочека “Поетика і психологія” (К., 1990), в якій є розділи “На шляху до рецептивної поетики” і “Контури рецептивної поетики”, однак у ній використано з творів І.Франка тільки його трактат “Із секретів поетичної творчості” і не враховано посутньо дослідження німецьких, французьких і польських авторів.Традиційні естетика і поетика” дисертантка відзначає дискусійність думок про залежну від рецептивної естетики рецептивну поетику (“поетику сприймання”), наукові пропозиції щодо можливості її розробки (Е.Бальцежан у Польщі, Г.Клочек в Україні) і приймає ці пропозиції для осмислення на їх основі творчого досвіду Франка-критика і Франка-митця. У другому підрозділі першого розділу “Естопсихологія і рецептивна естетика: імпульси, типологія, віддалений відгомін”, зіставивши спостереження та узагальнення Франка з естопсихологією Е.Еннекена на тлі тодішнього (остання чверть XIX століття) естетичного контексту, дисертантка доводить, що український мислитель значно конкретніший від французького колеги, бо в трактаті “Із секретів поетичної творчості” послідовно з різних боків аргументує ідею конструктивної ролі взаємин автора і читача у структуруванні твору в усіх його вимірах: від сенсорно-чуттєвої пластики через діалектику підсвідомого та свідомого в поетичній уяві до “обдуманих, розважених і розмірених змісту й композиції, з метрико-ритмічною організацією включно. Міркування Франка про різні питання риторики і риторичності, як правило, висловлені не з приводу ораторського мистецтва як “красномовства”, а з приводу художніх творів, їх впливу на слухачів і читачів, який здійснюється тими ж засобами (тропами, фігурами), “укладом” (побудовою) твору, що їх опрацювали і випробували знамениті оратори і відомі автори риторик. Якщо “перекласти” Франкову термінологію на сучасну мову науки про літературу, то можна сконструювати такі відповідники: “поетична техніка” (=іманентна поетика твору) породжена законами “перцепції” (=сприймання) та асоціації, які лежать в основі “комбінації” (=зіставлень і протиставлень, опозицій) “конкретних образів”; ті ж “упорядковуються” (=вводяться в композицію твору відповідно до авторського задуму та орієнтацій на потенційного адресата (реципієнта), і в “душі” (=духовному світі (уяві) фізичного читача збуджують підсвідомо/свідомо “найтайніші струни” (=архетипи, індивідуально набутий чуттєвораціональний досвід); “відкривають нам” (=читачам, які певним чином ідентифікуються з автором) “широкі горизонти чуття і життєвих відносин” (=на сформований в час писання твору горизонт очікування автора накладається горизонт очікування читача, а далі все відбувається майже за Яуссом). У першому підрозділі другого розділу “Суґестивність ліричної поезії (збірка “Semper tiro”)”, дисертантка показує, що цілісність і динаміка художнього світу збірки “Semper tiro” як єдиного тексту (власне метатексту) зреалізовані не в саморозвитку її змісту (мотивів, лейтмотивів, образів, настрою ліричного героя), а в безперервному діалозі автора з адресатом (фізичного автора-Франка з українською суспільністю і різнотипними фізичними читачами; автора як текстуального ліричного субєкта з узагальненим реципієнтом), про що свідчать посвяти реальним особам, подані відкритим текстом або криптонімами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ