Ознаки релігійного дискурсу. Протестантська проповідь як тип тексту. Лінгвокультурна адаптація тексту релігійного характеру при перекладі. Особливості використання перекладацької адаптації англомовної проповіді при відтворенні українською мовою.
Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту Вступ Однією з основних перекладацьких проблем була і залишається проблема «неперекладного в перекладі». Причини цього феномену криються як у неідентичності структури різних мов, так і у відмінностях способів концептуалізації світу, у тому числі в специфіці національних культур [51, с. Мовні перекладацькі труднощі можна розділити на «очевидні» і «приховані» [65]. До очевидних мовних труднощів С. Тер-Мінасова відносить: різницю в граматичній будові мови і різницю у фонетиці і орфографії, а до прихованих - об’єм значення одиниць, що зіставляються, їх стилістичні конотації, лексико-фразеологічну сполучуваність, а також феномен «неправдивих друзів перекладача». Зважаючи на мовні і культурні відмінності оригінала й перекладу та необхідність «вписування» оригіналу в чуже йому мовне і культурне середовище, при перекладі відбувається деформація початкового тексту. В основі деформації, за словами Н. Гарбовського, лежить певна перекладацька концепція, яка «припускає усвідомлення мети перекладу і вибір відповідно до цієї мети певної генеральної лінії поведінки - стратегії перекладу». Останнім часом у сферу інтересів лінгвістики все частіше включаються питання, пов’язані з поведінкою лексичних одиниць в конкретних контекстах [49, с. Варто зауважити, що більшість авторів розглядають адаптацію як крайню ступінь зміни оригіналу. Проблемам адаптації у перекладі приділяли свою увагу такі науковці, як В. Демецька [21-23], В. Комісаров [38], В. Ніконов [47], Н. Тимко [66], Н. Фененко [68] та інші. У свою чергу, не зважаючи на те, що релігійний дискурс був об’єктом уваги багатьох дослідників, наприклад праці І. Богачевської [10], Т. Івасишиної [26], О. Казніної [31], В. Карасіка [32; 33], Т. Шиляєвої [70-72] тощо, недостатньо уваги приділялося особливостям адаптації проповіді, як найбільш прагматичного типа тексту релігійного дискурсу, при перекладі. · Розглянути протестантську проповідь як тип тексту. · Дослідити складнощі лінгвокультурної адаптації тексту релігійного характеру при перекладі. · Виявити лексико-стилістичні характеристики тексту сучасної протестантської проповіді. Більшість текстів взято із збірок проповідей, які регулярно виходять в США і Великобританії. Досліджені тексти проповідей належать християнським протестантським конфесіям, які набули найбільшого поширення в англомовних країнах і відрізняються відомою традиційністю: це англіканство, методизм, пресвітеріанство, лютеранство тощо. Теоретична новизна дослідження полягає в систематизації уявлень стосовно специфіки перекладацької адаптації англомовних протестантських проповідей при відтворенні їх українською мовою. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Проблеми перекладацької адаптації проповіді як типу тексту», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013). Теоретичні засади перекладацької адаптації 1.1 Основні ознаки сучасного релігійного дискурсу Опрацювання наукової літератури з теми засвідчило, що поява поняття «дискурс» зумовлена формуванням сучасної когнітивної парадигми гуманітарних наук, необхідної для вивчення можливостей мови та комунікаційних моделей. Так, Ф. Бацевич [8], Г. Почепцов [52], Є. Сидоров [59] виявили типології та стратифікації дискурсу; В. Карасик [32], М. Макаров [43], О. Селіванова [58] досліджували моделювання дискурсу; Н. Арутюнова [5], О. Мовна картина світу формує тип відношення людини до світу та визначає норми поведінки людини, її ставлення до світу. Унікальною специфікою релігійного дискурсу, на думку В. Карасика, є те, що до його учасників належить Бог, до якого звернені молитви, псалми, сповіді. Як стверджує О. Казніна, можна виокремити основні дискурси християнства, зокрема новозавітний та старозавітний дискурси, основу яких становить біблійний текст; дискурс «отців церкви», тобто теологічні твори основоположників християнського богослов’я; дискурси релігійних філософів; дискурс «народної релігії» (тексти духовної поезії і фольклорні тексти). У тематичному аспекті - це дискурс людини (чи людської особистості), дискурс Бога (чи Божественний дискурс). У межах сучасної лінгвістики релігійний дискурс, що розуміється як релігійний текст у реальному спілкуванні, допускає різні дослідницькі підходи. Елементи ритуального дискурсу наявні майже в кожному з видів дискурсу - і в побутовому (існують сімейні ритуали), і в інституціональному. А. Байбурин [6, с. Комунікативні події, що здобувають ритуальний статус, є циклічними (релігійні свята) і спорадичними (весілля, похорон тощо). Наприклад, текст символу віри, клятва на Біблії, що промовляє свідок у суді, - «говорити правду, тільки правду і нічого, крім правди», формула, яку вимовляє наречений, вручаючи нареченій обручку під час церковного одруження в Англії: «With this ring I thee wed» (With this ring I marry you). Як зазначає Н. Івойлова, це універсальна одиниця тексту, як усного, так і письмового, в будь-яких його стилістичних різновидах; поза діктемної будови текст як безпосередній
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
