Умови волевиявлення та самореалізації вільнонародженої особи. Християнізація римського права. Дослідження юридичних механізмів забезпечення індивідуальної свободи у контексті врегулювання міжособистісних відносин суб"єктів шлюбно-сімейного права.
Проблема волевиявлення та форми візантійського шлюбу (IV-VIII ст.)Християнізація римського права почалась з видання імператором Константином І низки нормативних актів, мета яких полягала у приведенні інститутів шлюбу та сімї у відповідність до християнського суспільного ідеалу та ціннісно-правової доктрини. Проте, виявити волю до шлюбу вона не могла й при цих обставинах, оскільки майбутній шлюб врегульовувався нормою звичаєвого права, що передбачала відповідні зобовязання нареченої перед батьківською сімєю, які зафіксовані в Гортинських законах: дочка-спадкоємниця нехай буде видана заміж за старшого з братів батька [6, с. Натомість чоловік міг виявити волю до шлюбу з жінкою, яка відповідала певним вимогам (статус свободи нареченої, належність до сімї з правом громадянства та фізична здатність до продовження роду). Субєктом волевиявлення при вступі у шлюб і по відношенню до зовнішнього світу впродовж усього життя був чоловік, якщо він мав статус особи sui juris (свого права). На наш погляд, якщо усна згода обох наречених вступити у шлюб мала виключно обрядовий характер, то такий обряд формував переконання в суспільстві, що шлюб повинен опиратися на волевиявлення майбутнього чоловіка та дружини.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
