Проблема страждання в філософсько-етичній спадщині А. Шопенгауера і С. К’єркегора: компаративний аналіз - Автореферат

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Шендрик Станіслав Михайлович, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Захист відбудеться 7 травня 2003 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м.Львів, вул.Університетська, 1, ауд.301. З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м.Львів, вул.Актуальність теми визначається декількома чинниками, серед яких умовно можна виділити ті, що повязані із обєктивним буттям людини, її включеністю в соціум, а також ті, які зумовлені самим станом філософської науки в тій її частині, яка стосується рефлексій про людину. Природньо обумовлене зло, соціальні катаклізми на рівні окремої людини породжують біль, страждання, що підсилюється внутрішніми станами дисгармонії, самотності, відчуження тощо. В радянські часи в філософії та етиці існувало свого роду табу на все, що було повязане із особистісними негативними переживаннями, з духовним незадоволенням людини, з трагізмом людського буття. В етиці також постає потреба перегляду ролі й значення негативних переживань для морального розвитку особистості, формування нового понятійного апарату та системи морально-етичних цінностей, узгоджених з розумінням страждаючої природи людини. Визначити ступінь впливу філософсько-етичних ідей А.Шопенгауера і С.Кєркегора про страждання на становлення і розвиток сучасної європейської філософії та етики взагалі та української філософської думки зокрема. страждання філософія шопенгауер кєркегорУ першому розділі - “Джерельна база та історіографія проблеми дослідження” - зазначено, що філософсько-етична спадщина А.Шопенгауера і С.Кєркегора, незважаючи на їх помітне місце в загальноєвропейському духовному просторі, на вітчизняному грунті є майже недослідженою, маловідомою для філософського загалу. Відтак у першому розділі зроблена спроба філософського осмислення феномену страждання, зясування його полісемантичного характеру, багатовимірної сутності, природи та змістовного наповнення, наголошено на необхідності застосування міждисциплінарного підходу в його дослідженні з врахуванням різних рівнів аналізу та специфіки різних ділянок людського знання. В розділі здійснено уточнення предмету дослідження на рівні буденної свідомості; використані розробки проблеми страждання в психології, релігії, медицині, у релігійно-філософських концепціях, в працях з галузі практичної філософії, етики, у тих синтезованих формах філософського знання, які поєднують у собі елементи психології і релігії, у синкретичних духовних утвореннях як давнини, так і сучасності. В розділі проаналізовано сім збірок праць А.Шопенгауера і три - С.Кєркегора, які вийшли друком протягом останнього десятиріччя, а також їх твори, приміщені у працях комбінованого характеру, поруч із статтями про вказаних філософів та про їх філософську спадщину. Здійснений в розділі аналіз цієї частини філософської літератури дає підстави зробити наступні попередні висновки: на фоні підвищеної уваги філософів до витоків некласичної філософії зафіксована недостатня кількість сучасних філософських праць, де б в якості предмету дослідження й глибокого осмислення розглядалася філософська спадщина А.Шопенгауера і С.Кєркегора;В розділі підкреслено, що загальне коло питань, які вони ставили перед собою, можна окреслити декількома пунктами-запитаннями: твердженням, що сутність людини полягає у стражданні; пошуком відповідей на питання, якою є природа і в чому причина страждань; що з цього слідує і в чому полягає духовний (моральний) смисл страждання. Далі наголошено, що страждання у філософії А.Шопенгауера і у вченні С.Кєркегора розглядається як глибоко притаманне людині; водночас воно є єдиною причиною виникнення свідомості. духовне спасіння і вихід з кризи, оздоровлення означає для А.Шопенгауера звільнення від страждань шляхом відмови від волі, від Я, через зжиття індивідуальних форм волі; для С.Кєркегора - метаморфозу свідомості (Я), набуття одиничним більшої величини, ріст Я, збільшення сили субєктивності. Філософські вчення про страждання А.Шопенгауера і С.Кєркегора також виявляють свою ментальну, світоглядну, ідейну і аксіологічну спорідненість з національним духом творчості українських мислителів, серед яких найбільш знаними є Г.Сковорода, М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, М.Гоголь, П.Юркевич, Л.Українка, О.Кобилянська, Д.Донцов, Д.Чижевський, М.Шлемкевич, М.Євшан, Б.Антоненко-Давидович, В.Підмогильний, М.Хвильовий та інші.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ