Проблема синтезу в контексті видової специфіки мистецтв (на матеріалі міжвидової інтерпретації "Лісової пісні" Лесі Українки) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКАРобота виконана на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Левчук Лариса Тимофіївна, професор кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Личковах Володимир Анатолійович, професор, завідувач кафедри філософії та культурології Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Захист відбудеться «09» жовтня 2008 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Неможливо вивчати окремий вид мистецтва, абстрагуючись при цьому від розвитку культури в цілому, а також від процесів, що відбуваються в мистецтві взагалі, тобто за межами одного його виду. Наявність цих тенденцій актуалізує вияв перспективних підходів естетичної науки до теорії синтезу мистецтв, які спроможні розкрити принципи класифікації численних видів мистецтв та науково обґрунтувати закономірності їх синтезу. До поняття синтез широко звертаються в філософії, психології та естетиці, проте найповніше втілення як певний культуротворчий феномен синтез знаходить у процесі видоутворення в мистецтві (театр, кінематограф, телебачення) або в практиці взаємодії суміжних видів мистецтва. Актуальність дисертаційного дослідження визначається і тим, що аналіз видів мистецтва та їх синтезу взаємоповязаний із низкою суміжних проблем, а саме: класифікація видів мистецтв, цінність як естетичний феномен, художня творчість та специфіка творчого процесу. У дослідженні проблеми синтезу в контексті видової специфіки мистецтва ми спиралися на досвід теоретичного осмислення цієї проблеми, наголошуючи на її специфічних аспектах, звертаючись, передусім, до робіт, присвячених висвітленню естетико-мистецтвознавчої природи видів мистецтва та типів їх структурування.В другому підрозділі - „Проблема синтезу мистецтв в естетиці кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - відзначено, що, хоча думка про можливість синтезу музики і кольору висловлена ще Арістотелем, повноцінна постановка проблеми синтезу мистецтв відбувається лише на межі ХІХ - ХХ ст. Показано, що наявність значної історичної традиції щодо вивчення проблеми видової специфіки мистецтва та певний досвід розробки синтезу мистецтв не знімають низки дискусійних питань, які потребують подальшого теоретичного осмислення, а саме: удосконалення понятійного забезпечення вивчення видової специфіки мистецтв, обґрунтування специфіки “поліфонічних” мистецтв, оцінка синестезійних експериментів в сучасному мистецтві та ін. На основі узагальнення найбільш характерних рис „поліфонічних мистецтв”, робиться висновок, що театр, маючи довгу й складну історію розвитку, є найвиразнішим прикладом (порівняно з кінематографом і телебаченням) процесу удосконалення “поліфонічності”: колективність, синтез кількох видів мистецтв, режисура, роль актора, який демонструє реальний творчий процес, безперервність творчого відтворення. Тому прагнення до синтезу мистецтв, до створення єдиного синтетичного („поліфонічного”) мистецтва ґрунтується на синестезії, яка допомагає компенсувати неповноту чуттєвого сприйняття та подолати видову обмеженість кожного мистецтва зокрема. Підкреслено, що в історії української літератури “Лісова пісня” має величезне значення, тому що височить над тогочасними творами, в яких пропагувалася ідея “мистецтва для мистецтва”.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ