Окреслення ареалу поширення носіїв індоєвропейської прамови та хронологічних меж існування даної єдності з тим ступенем вірогідності і наближеності, якого дозволяють досягти достатньо твердо встановлені на сьогодні наукові факти. Результати розшуків.
Проблема походження індоєвропейців (аналіз концепцій)Існуючі на кінець 80-х - 90-ті роки погляди фахівців на походження індоєвропейців (ІЄ) і розміщення первинного центру їх зародження і поширення - прабатьківщини ІЄ (ПІЄ), можуть бути зведені до трьох напрямків. Представники першого напрямку наполягають на розміщенні ПІЄ у безпосередній близькості від найдавніших центрів зародження скотарства і землеробства і повязують поширення індоєвропейських (і.-є.) мов з розселенням перших землеробів з Анатолії і Балканського п-ова на північ і схід. Представники другого напрямку розміщують прабатьківщину в степах між Дніпром і Волгою і пояснюють поширення ІЄ інвазіями активного й рухливого (ранньо) скотарського населення на захід, південь і схід. На жаль, розробка питань, повязаних з становленням, розвитком і початковими етапами членування (розпаду) і.-є. спільноти, вітчизняними дослідниками наштовхується на слабку ознайомленість з історіографією цих питань, сучасним станом в індоєвропеїстиці, сутністю багатьох лінгвістичних аспектів і т.д., що значною мірою зумовлюється традиційно недостатньою увагою системи вітчизняної науки до індоєвропеїстичної проблематики. Для досягнення цієї мети мають бути вирішені такі завдання: 1) максимально повне охоплення історії пошуків прабатьківщини ІЄ і повязаних з цим досліджень, особливо на сучасному етапі, 2) аналіз, з опорою на нові факти, тих принципових положень, які не можуть вважатися достатньо надійними (є застарілими, недостатньо розробленими і т.д.), 3) виділення тієї з концепцій, яка найповніше узгоджується з даними різних наук і не має при цьому внутрішніх суперечностей, 4) при необхідності подальший розвиток найбільш надійно обгрунтованої версії (гіпотези) із задіянням нововідкритих матеріалів і положень, що отримали визнання, а також результатів власних розшуків.У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, формулюється головна мета, визначаються завдання, які мають бути виконані для її досягнення, розкривається новизна і практичне значення одержаних результатів.Протягом ряду десятиріч (майже всього першого періоду) ПІЄ шукали в безпосередній близькості від Індії - на степових узгірях Ірану та Середньої Азії (роботи Дж. Іншим напрямком застосування «лінгвопалеонтологічного» методу була реконструкція праіндоєвропейської культури: відновлюючи спільноіндоєвропейські терміни, повязані зі сферою культури (господарства, соціального ладу і т.д.), їх значення інтерпретували як доказ наявності у ІЄ тих чи інших культурних явищ (цей підхід набув особливого значення пізніше, коли почалося задіяння даних археології). Летем (1862) звернув увагу на той факт, що в Європі з початку історичних часів мешкає багато і.-є.мовних народів, тоді як мови «Авести» (давньоіранська) та «Рігведи» (давньоіндо-арійська) є близькими різновидами по суті одного мовного ладу, в той же час литовська і латиська мови (кінець II тис. н.е.) зберігають не менш архаїчний (близький до спільноі.-є. стану) характер, ніж засвідчені в I тис. до н.е. Приєднавшись до тих авторів, які вважали, що дані екологічної лексики дозволяють розміщувати ПІЄ на північ від Балканського півострову і Кавказу, він відмітив, що археологічні дані з цих теренів засвідчують наявність тут землеробства і скотарства вже з III - початку II тис. до н.е. Інші заперечували суттєву роль міграцій в історії і вважали, що різні і.-є. мови і народи «самозародилися» на всьому просторі їх поширення - від Атлантичного до Індійського океанів і з самого початку належали до різних рас і культур.Останні в той же час піддаються сильним впливам з боку південно - західної групи (що дозволяє вести мову про «західний» діалектний ареал). Засвідчення писемними джерелами середини II тис. до н.е. вже сформованих індоарійської та грецької мов, а також хетської мови джерелами першої половини II тис. до н.е. вказує на те, що розпад і.-є. спільноти завершився не пізніше середини III тис. до н.е. Та обставина, що грецька та індоарійська мови вийшли з однієї («південно-східної» або «аугментної») діалектної групи, яка існувала протягом 3-го періоду, дозволяє датувати цей період щонайпізніше кінцем IV - першою половиною III тис. до н.е. Деякі автори вказують на наявність у спільноі.-є. словнику назв для орного землеробства, колісного транспорту, деяких металів - явищ, що зявилися, за археологічними даними, не раніше середини IV тис. до н.е., і вважають на цій підставі, що розпад також відбувся не раніше цього часу (Т. Однак сам механізм і обставини появи в окремих і.-є. мовах (діалектних групах) відповідних назв (що частково могли бути міграційними термінами) вимагають особливого розгляду (див. нижче), а отже, датування розпаду за допомогою культурної лексики заздалегідь прийнятим бути не може.В основу археологічного пошуку витоків ІЄ покладено ретроспективний метод, який полягає у встановленні генетично безперервної лінії розвитку від тих культурних формувань, етномовна характеристика яких може вважатися в загальних рисах встановленою, до епохи VI-V тис. до н.е.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
