Проблема оновлення українського суспільства у філософії Лазаря Барановича - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук «Проблема оновлення українського суспільства у філософії Лазаря Барановича»Робота виконана в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка Міністерства освіти і науки України на кафедрі філософії. Науковий керівник: доктор філософських наук, професор ШЕВЧЕНКО Володимир Ісакович, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри філософії. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор БИЧКО Ада Корніївна, Київський інститут театрального мистецтва імені І.К.Карпенка-Карого, завідувач кафедри суспільних наук; Захист відбудеться “20” квітня 2001р. о 13 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.11 при Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м.Актуальність дослідження історії філософії України другої половини XVII ст. зумовлена проблемами, які потребують наукового аналізу, уточнень та додаткових розвідок. Зважаючи на потреби реформування українського суспільства на початку ХХІ століття, вивчення досвіду філософського вирішення Л.Барановичем проблем оновлення українського суспільства в другій половині XVII ct. є важливим світоглядно-теоретичним чинником поєднання поривів сучасної людини до свободи і демократії з кращими надбаннями і традиціями культури українського народу, представленими в його історико-філософському досвіді. Утопія, соціальна мрія і віра у всепереможність освіти та добра в Україні виступають в нього як сутнісна орієнтація, невіддільна від культурного та філософського досвіду всього людства. Актуальність теми дисертації, таким чином, визначається потребами сучасного українського суспільства в історико-філософських концептуальних ідеях, які б гармонійно включалися в контекст теперішніх пошуків методології подолання кризових явищ в Україні; загальним підвищенням уваги до суспільно-державних перетворень в українській історії та ролі в них наукової спадщини визначних особистостей; необхідністю адекватно визначити цінність творів Л.Барановича для історії української філософії в цілому і, зокрема, в галузі соціально-філософського думання; переорієнтацією освіти України на освоєння джерельної бази національної культури, створеної професорами колегій і академій Києва, Чернігова, Львова, Переяслава, Харкова та інших навчальних закладів XVII-XVIII ст. Вирішуючи ці завдання, дисертантка ураховує, що кардинальні зміни в українському суспільстві протягом останнього десятиріччя привернули увагу вчених до різних аспектів історико-філософського процесу, а ґрунтовна праця українських філософів, істориків і літераторів упродовж 90-х років ХХ ст. дозволила по-новому підійти до творчості П.Могили, К.Транквіліона-Ставровецького, С.Косова, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галятовського, Д.Туптала, І.Максимовича та інших мислителів XVII ст., котрі були провідниками українського бароко і доклали немало зусиль для створення філософської скарбниці України.Виконаний дисертанткою історико-філософський аналіз вчення Лазаря Барановича про оновлення українського суспільства показує, що в його творах “Меч духовний”, “Труби словес проповідних” та інших, розроблялась оригінальна концепція соціального розвитку України XVII ст. Вони представляють роздуми Л.Барановича про світ, суспільство, людину, про світоустрій і суспільні перетворення, життя людини в українському суспільстві, котре розгорталося на його очах. Оскільки твори “Меч духовний” і “Труби словес проповідних” Л.Барановича до їх появи в друкованому вигляді читалися і редагувалися такими визначними просвітниками і філософами, як І.Гізель, В.Ясинський тощо, остільки ці твори повинні розглядатися не лише як авторські, але і як виразники і показники стану літературного і філософського мислення української інтелігенції другої половини XVII ст. в цілому. Вони у формах барокового мислення і на основі використання християнської символіки аналізують суспільне життя в Україні другої половини XVII ст., виражають міркування Л.Барановича про необхідність його реформування, про способи і шляхи оновлення тощо. Все це, на думку дисертантки, утворює суперечність між тим, яке місце займало вчення Л.Барановича про оновлення українського суспільства, викладене в його творах “Меч духовний”, “Труби словес проповідних” та інших (“Лютня Аполонова”, “Камінь істини”, “Нова міра старої віри” і т.д.), в суспільному житті України другої половини XVII ст. та історико-філософським розумінням його соціально-філософського та філософсько-історичного вчення в системі культурно-освітнього процесу на Україні в цілому.У загальних висновках дисертації сформульовані підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Проведений науковий пошук дозволив дисертантці визначити головне в концепції Л.Барановича, спрямованій на пояснення підстав і суті оновлення українського суспільства, та провідні чинники, що спонукали мислителя вдатися до таких роздумів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ