Наукові та філософські парадигми Античної доби, Середньовіччя та епохи Відродження. Феномен класичної науки та філософії: парадигма Нового часу та періоду німецької класичної філософії. Методи пізнання та проблемні поля в структурі філософії XX століття.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукРобота виконана на кафедрі логіки та кафедрі історії філософії філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Хоменко Ірина Вікторівна, кафедра логіки філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Кандидат філософських наук, доцент Решетник Михайло Дмитрович, кафедра історії філософії філософського факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Захист відбудеться “22” лютого 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.330).Історія філософії, як наука, породжує новий феномен - філософію історії філософії, а останнє призводить і до нового розуміння власне філософії, як зрілості методологічного мислення. Філософія, в цілому, постає як “наукова філософія”, поступово втрачаючи статус “науки наук”. При цьому, метод пізнання стає теоретичним ядром методології як науки, шукаючи відповіді на проблеми буття і пізнання. З одного боку, в філософії поняття “методу” аналізувалось у звязку з конструктивістським, інструменталістським підходом до пізнання. Тривалі філософські дискусії визначають, що історія філософії залишається пізнавальним феноменом, який власне і породжує суперечливі підходи, колізії тощо, тобто історія філософії залишається як гносеологічною, так і герменевтичною проблемою.“Наукова та філософська парадигми: Антична доба” - розмежовуються методи “першої” філософії та так званих практичних наук. У цілому ж, поняття “методу пізнання” і визначається через “першу” філософію, як споглядальний метод. Отже, якщо в Античну епоху спостерігається розмежування вищого (теоретичного) і нижчого (практичного) знання, тобто філософії і науки, то Середні віки започатковують розмежування вже в сфері самої філософії. Людська субєктивність залишається сферою вищого знання, тоді як гносеологія (логіка, теорія пізнання), як нижче знання, співвідноситься з наукою в широкому розумінні, що і визначає новий зміст як філософії, так і науки. В розділі другому - “Феномен класичної науки та філософії: парадигма Нового часу та періоду німецької класичної філософії” - досліджується предметне наповнення науки та філософії, виявляється коло їх основних проблем та основні ознаки методів пізнання.Історико-філософський аналіз методів пізнання свідчить, що вже в Античну добу розмежовуються методи “першої” філософії та так званих практичних наук. Але особливим, пізнавальним феноменом, як досліджено в дисертації, виявляється те, що діалектика, як метод, починає слугувати як “першій” філософії, так і власне наукам, тобто проявляється тенденція, яка полягає в тому, що діалектика починає розглядатись з точки зору двох методів: споглядального та аналітичного. Ці два методи визначають протистояння різноманітних методів пізнання, виявляючи в історії філософії прадавню проблему - матерія чи дух, розум чи віра і, отже, так звані матеріалізм та ідеалізм починають визначати майбутнє філософії. Досліджено, що в Середні віки відбувається “розмежування” власне методів філософії, а саме: споглядальний метод “першої” філософії відступає в езотеричну тінь теології, а філософія, як теоретична наука, визначається як пропедевтика до теології. Епоха Відродження запровадила нове відношення до філософії, остання набуває соціально-психологічних та державно-правових функцій, тобто філософія поступово втрачає колишні онтологічні аспекти пізнання, набираючи гносеологічних рис - логіки, теорії пізнання.
План
Основний зміст дисертації
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
