Проблема людини в філософії Г. Сковороди - Реферат

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ «Філософія (філософія, релігієзнавство, логіка, етика і естетика)»Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у звязку з соціально-економічними процесами тієї доби. На фоні цих подій формувалися погляди і переконання Григорія Сковороди. Сковорода таврував можновладців, пройнятих жадобою наживи та владолюбністю. Від літературних творів у вигляді віршів та епіграм, висміюючих державний лад і притаманні йому недоліки, Сковорода з часом переходить до складання філософських притч, діалогів та творів, де замислюється не над конкретними, а над вселенськими проблемами. Звичайно, щоб зрозуміти філософсько-педагогічні погляди Григорія Сковороди, необхідно детальніше прослідкувати його життєвий шлях та процес становлення і формування його як великого філософа, літератора та педагога, що залишив помітний слід в історії українського народу.Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. «Скрізь любов та віру людина пізнає себе», - твердить Сковорода. Таким чином, звертаючись до трактування Сковородою таких категорій, як любов, віра та їхніх антиподів, ми бачимо, що філософ намагається сконструювати життєвий простір людини не тільки за допомогою раціонально визначених філософських понять, а й за допомогою того, з чим повсякденно має справу людина і що одночасно має для неї вирішальне значення. Г.Сковорода наполегливо підкреслює, що люди, у своїй більшості, вступають на легкий шлях видимості щастя, та наводить приклад, що сталося з вченням Епікура про щастя. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини.Сковорода не міг не бачити, що боротьба селянства за свободу, прагнення людей праці до справедливого перерозподілу соціальних благ у ті часи (XVII-XVIII ст.) оберталися ще більшим посиленням експлуатації та гнобленням трудящих. Усвідомлення цього, а також спостереження над зростанням несправедливості та злочинів, занепадом духовних цінностей, обожненням тлінного багатства спонукали Сковороду виробити вчення, в якому вістря критики суспільних відносин та боротьби за їх докорінну перебудову переноситься у сферу моралі. Він приходить до висновку, що своє щастя людина повинна знайти в «сродній» праці (праця, що відповідає природнім здібностям, нахилам та уподобанням людини). Він вважав, що сили, які протистоять злу, сили добра знаходяться в самій людині, дані їй від природи, їх треба відкрити, пізнати і привести в дію. Сковорода вважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдарування у «сродній» праці і дістає насолоду від цього, можна втілити в життя за допомогою освіти, самопізнання.Виходячи з мети та завдань моєї роботи можна зробити наступні висновки: по-перше, науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне повязані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє - на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного.

Зміст

Вступ

Розділ І. Філософія Г. Сковороди

Розділ ІІ. Вчення Г. Сковороди про три світи і дві натури

Розділ ІІІ. Педагогічні і морально-етичні принципи Григорія Сковороди

Висновки

Список використаної літератури