Проблема легітимації еліти козацької України в зовнішньополітичній діяльності гетьманату: стосунки з Росією та Річчю Посполитою (1654-1665 рр.) - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИРобота виконана в Інституті історії України НАН України. Науковий консультант доктор історичних наук, професор, академік НАН України СМОЛІЙ Валерій Андрійович, Інститут історії України НАН України, директор, завідувач відділу історії України середніх віків Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор КРИЖАНІВСЬКИЙ Олег Прокопович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середньовіччя доктор історичних наук, професор ПОТУЛЬНИЦЬКИЙ Володимир Арнольдович, Інститут української археографії та джерелознавства ім. Захист відбудеться 26 квітня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (01001, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м.На політичній карті Європи зявилося нове державне утворення - Українська козацька держава (самоназва Військо Запорозьке); Польсько-Литовська держава не лише втратила значну частину своїх “східних кресів”, а й істотно підупала у військово-політичному відношенні; натомість, Російська держава здобула Лівобережну Україну, поширила вплив, а згодом і підпорядкувала собі Запорозьку Січ і, саме головне, рішуче переломила на свою користь давнє суперництво з Річчю Посполитою та заволоділа стратегічною ініціативою, отримавши сприятливі умови для успішного просування на Захід і побудови Російської імперії. Уже на самому початку революції, коли козацтво заявило про себе як про реальну контреліту Речі Посполитої (або, принаймні, її регіональну контреліту), яка усвідомлювала свою етнічну та релігійну ідентичність, конфлікт набув характерних ознак політичного сепаратизму, актуалізувавши тим самим тісний звязок подій в Україні із зовнішньополітичними факторами. Таким чином, незаперечна важливість дослідження обставин формування нового політичного обличчя Європи; виявлення факторів, які стимулювали дрейф зовнішньополітичної діяльності Гетьманату чи то в бік офіційної Москви, чи - Варшави; визначення закономірностей і випадковостей у цьому історичному процесі; встановлення рівня кореляції зовнішньополітичних дій козацької еліти та розвитку міжнародних процесів у регіоні і внутрішньополітичної боротьби всередині Війська Запорозького; а також - потреба в підтвердженні чи спростуванні усталених у вітчизняній та зарубіжній історіографіях понять і трактувань, розширенні джерельної бази та критичному переосмисленні вже відомих науці фактів і їх тлумачень, особливо в контексті гуманізації суспільних знань, уникненні надмірного акцентування уваги на конфронтаційній стороні проблеми та сприйняття учасників політичної гри в якості “злого сусіда” чи “запроданця” - все це і обумовлює наукову актуальність дисертаційного дослідження. Дисертація виконувалася в контексті розробки планової теми відділу історії України середніх віків Інституту історії України НАН України “Українське суспільство в системі європейської цивілізації (доба середньовіччя і нового часу)” (Держ. реєстр. Особлива увага звертається на геополітичне тло зовнішньополітичної діяльності Гетьманату, а також береться до уваги характер внутрішньополітичних процесів, як в Україні, так і Польсько-Литовській та Російській державах, виходячи з гіпотези щодо існування тісного звязку між названими елементами і принциповим змістом українсько-польських та українсько-російських стосунків на різних етапах їх розвитку.Україну представлено в образі пасивної жертви поляків, звільненої й ощасливленої завдяки обєднанню з царем-одновірцем, відповідно, еліті козацької України відмовлено в праві вважатися субєктом боротьби за звільнення. Інтелектуальна реакція козацької еліти на продукування істориками церковного кола своєї моделі минулого України, що вперше найбільш повно і послідовно була викладена в праці анонімного автора - “Літопис Самовидця”, згодом дістала розвиток у так званій “літературі канцеляристів” - літописах С.Величка, Г.Грабянки, Я.Лизогуба, В.Рубана, анонімному політико-публіцистичному трактаті “Історія Русів”. Збройна боротьба в Україні для Шуйського являла собою “вбивчу соціальну війну”, а тому дослідник не приховував своїх симпатій до прибічників політичного розвязання конфлікту, водночас трактував Переяславську угоду 1654 р. як грубу політичну помилку козацтва, що розколола Україну. “Історії України-Руси” власне бачення суті політичних процесів в Україні 1654-1658 рр., характеру розвитку взаємин Війська Запорозького з Москвою та Варшавою та ролі еліти в цьому процесі - залишається й на сьогодні найбільш повним позитивістським наративом української історії. Розвиток українсько-російських взаємин розглядається у контексті прагнення до приєднання України до Росії, відповідно стосунки з Польщею - як безальтернативний зворотній процес.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ