Проблема формування професійно-педагогічної компетентності вчених вищих навчальних закладів Слобожанщини (кінець XIX – початок ХХ століття) - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наукОбєктивна оцінка історичних реалій, виокремлення прогресивних і дієвих факторів функціонування механізмів вищої школи, виявлення ефективних засобів формування професійно-педагогічної компетентності професорсько-викладацького складу сприятиме підвищенню освітнього й духовного потенціалу суспільства, формуванню конкурентоспроможного фахівця. У працях багатьох сучасних дослідників розкриваються конкретні питання формування професійно-педагогічної компетентності викладацьких кадрів, а саме: · структура та зміст професійно-педагогічної компетентності викладача (Т. Разом з тим історико-педагогічні аспекти формування професійно-педагогічної компетентності викладачів вищої школи в Україні, зокрема й на Слобожанщині, залишаються недостатньо вивченими. Таким чином, модернізація освітньої діяльності в контексті Європейських вимог, соціальне замовлення суспільством підвищення рівня професійно-педагогічної компетентності викладацьких кадрів, необхідність відродження і творчого використання спадщини прогресивних вітчизняних педагогів-науковців, потреба втілення в практику здобутків національної вищої школи щодо формування професіоналізму педагогічних кадрів та недостатній рівень розробленості означеної проблеми в історико-педагогічній літературі зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Проблема формування професійно-педагогічної компетентності вчених вищих навчальних закладів Слобожанщини (кінець XIX - початок ХХ століття.)« Мета дослідження: систематизувати теоретичні погляди педагогів досліджуваного періоду на сутність і складники професійно-педагогічної компетентності та визначити напрями формування й реалізації професійно-педагогічної компетентності в науково-дослідній, навчально-методичній, просвітницькій діяльності вчених Слобожанщини кінця XIX - початку ХХ століття.У першому розділі «Професійно-педагогічна компетентність учених у контексті розвитку вищої школи на Слобожанщині (кінець XIX - початок ХХ століття)» висвітлено соціально-педагогічні фактори, що впливали на формування професійно-педагогічної компетентності вчених Слобожанщини кінця XIX - початку ХХ століття, розкрито сутність терміна «компетентність» у педагогічній теорії досліджуваного періоду та здійснено порівняльний аналіз з огляду на сучасне трактування цього поняття, схарактеризовано особистісний компонент професійно-педагогічної компетентності професорсько-викладацького складу Харківського університету як провідного наукового і навчального центру Слобожанщини кінця XIX - початку ХХ століття. У дисертації на основі всебічного аналізу досліджуваних історико-педагогічних джерел розкрито соціально-економічні, суспільно-політичні та педагогічні фактори, які мали суттєвий вплив на формування професійно-педагогічної компетентності вчених вищої школи України, зокрема й Слобожанщини означеного періоду, а саме: - соціально-економічні зрушення на межі XIX - початку ХХ століття, що спричинили значні досягнення у вітчизняній науці, сприяли розширенню мережі вищих навчальних закладів, усвідомленню значущості наукового знання в житті суспільства; У роботі виокремлено ті педагогічні фактори, які мали безпосередній вплив на підвищення професійно-педагогічної компетентності науково-педагогічних працівників вищих закладів освіти досліджуваного періоду, а саме: існуюча система добору і підготовки викладацьких кадрів, яка передбачала жорсткий контроль з боку Міністерства народної освіти щодо порядку залишення в університетах чи відрядження за кордон «професорських стипендіатів»; наукова і педагогічна атестація професорсько-викладацького корпусу, що включала присвоєння вчених ступенів (магістр; доктор) та педагогічних звань (професор; приват-доцент; адюнкт-професор); професійно-правовий статус вузівської інтелігенції, який характеризувався громадянською й академічною неповноправністю професорсько-викладацького корпусу; матеріальне стимулювання праці науково-педагогічних працівників, що значно відставало від оплати праці інших категорій державних службовців і підкреслювало недооцінку високого державного значення викладачів; науково-педагогічна діяльність університетських наставників, які розглядали свою працю не як «мертву чиновницьку службу, а як важливу суспільну справу, спрямовану на користь своїй вітчизні і народу»; прагнення до самовдосконалення, що передбачало поєднання самоосвіти та самовиховання й зумовлювалось соціально-економічними обставинами даного періоду, інтенсивним розвитком філософських, психолого-педагогічних, соціальних наук, осмисленням науковцями соціальної позиції, усвідомленням своєї належності до інтелігенції.