Проблема фактологічного вивчення та концепційного осмислення історії Польщі другої половини XVIII століття - Дипломная работа

Зміст Вступ Розділ 1. Передумови, причини та здійснення першого поділу Речі Посполитої 1.1 Внутрішні та зовнішні причини економічного та політичного занепаду Польщі 1.2 Спроби запровадження державних реформ у 1760-х роках 1.3 Перший поділ Речі Посполитої, як наслідок російсько-прусської політики втручання Розділ 2. Другий поділ Польщі 2.1 Намагання здійснити реформи сеймів 1770-1780 років, всупереч волі російської імперії 2.2 Стан земель окупованих Австрією, Росією та Пруссією 2.3 Проголошення Конституції 3 травня 1791 року, як спроби порятунку польської державності 2.4 Другий поділ Речі Посполитої Розділ 3. У сторіччя Просвітництва, внаслідок трьох поділів Польщі між абсолютистськими державами Пруссією, Австрією і Росією, Польська держава зникла з політичної карти Європи. Здійснені насильницькими методами і поетапно - 1773, 1793 і 1795р. -, вони поділили багатства країни, близької за розмірами до Франції. Він з 1772 за наказом короля розпочав вивчення політично-правового питання першого поділу. В 1773 р. Він видав трактат „Відомості про Галичину і Владимир”, в якому доказував, що австрійські королі ніколи не володіли російськими землями. Представниками шляхетської історіографії були Г. Коллонтай та С. Сташиц - прибічники ліквідації „ліберум вето” в сеймі, введення спадкової королівської влади, ліквідації кріпацтва. Адам Нарушевич (1733-1796) за наказом Августа Станіслава готував працю по історії Польщі. Це дозволило йому створити 230 томів „папок Нарушевича”, якими користуються численні покоління польських істориків. В історичній науці зявляються підходи дослідників до епохи поділів, як вихідного пункту „польського питання” - складного історичного феномена, природа, причини і наслідки якого в багато чому залишаються невідомими чи недостатньо вивченими. Історики давно ведуть суперечки про те, які чинники - внутрішні чи зовнішні більше сприяли виникненню критичної ситуації у Польщі. Подібної точки зору дотритримуються провідні німецькі (К. Шльоцер, Є. Герман), частина польських („краківська школа”) дослідників, що покладали основну відповідальність за поділи на Катерину ІІ. Наприклад, робота Т. Цегельського та Л. Кондзедя „ Поділи Польщі. 1772-1793 -1795” (Варшава, 1990). Більшість російських істориків вважають основним архітектором поділів прусського короля Фрідріха ІІ, розглядаючи роль Росії, як вимушену обставинами російсько-турецької війни 1768-1774 р. , для успішного закінчення якої необхідно нейтралізувати відкриту протидію Австрії та приховану - Пруссії. Історики-прибічники такої теорії вваажають, що ні Катерина, ні Фрідріх, ані Йосиф не були винні, лише Браніцькі, Ржевуські, Чарторийські, Огінські з запроданцем Станіславом Августом. На час безкоролів’я, після смерті Августа ІІІ припадають перші спроби проведення державних реформ у Речі Посполитій. Від грудня 1764 р. він був канцлером великим коронним. Правлячі кола в Петербурзі розраховували на участь поляків в можливій російсько-турецькій війні і були готові дати дозвіл на відоме обмеження „анархії” в Речі Посполитій, при умові посилення російського контролю над Польщею. Станіслав Август Понятовський був останнім королем Польщі, трагічною, а в певних аспектах шляхетною постаттю. При цьому він розраховував на російську підтримку, що робило його залежним від волі Катерини ІІ, охоче радився зі своїми трьома братами, яким коронаційний сейм наддав князівські титули. Політика реформ, спрямованих на виведення Речі Посполитої з економічного та політичного застою, усунення з її устрою вад, котрі гальмували її дальший розвиток не відповідала стратегії правителів Пруссії та Росії, які прагнули зберегти Річ Посполиту як буферну державу. Відмова польського уряду задовольнити цю вимогу викликала вкрай негативну реакцію з прусського боку.