Біографія життя та творчості відомого українського письменника та публіциста Івана Франка. Літературно-критична спадщина крізь призму естетичного сприймання, художній процес формування самоцінності оригінального поняттєво-категоріального апарату.
На тему: Проблема естетичних основ художнього процесу в літературно-критичній спадщині Івана ФранкаСьогодні, коли в Україні вже не переслідується плюралізм поглядів, є можливість обєктивно і всебічно, порівняно з попередньою епохою політичних доктрин, дослідити поетикальні особливості творчості Івана Франка, методологію його літературознавчих підходів. Проте не можна всуціль перекреслювати і радянського франкознавства, яке мало певні наукові здобутки, - з одного боку, а з іншого, - беззастережно сприймати все, що народилося за порадянського часу у постмодерністичній науці про літературу. Маковей дали високу оцінку науковій діяльності і теоретичним, зокрема філософським працям І. Франка. Розробкою філософської та естетичної спадщини мислителя в Україні та поза її межами з 1917 до середини 30-тих років займалися В. Зміни у науці у 80-х роках дали поштовх студіюванню на якісно нових засадах відповідних чинників естетичної, суміжної з психологією, концепції творчості І. Франка.франко естетичний самоцінність творчістьСоціально стратифіковане (структуроване) суспільство, підтримуючи систему своїх суспільних відносин, - політичних, економічних, правових, морально-етичних, естетичних - відбивається в гетерогенності (різнорідності) культури і модифікує критику. Політично-державні, культурно-освітні, церковно-культові інституції, їх представники і проречисті виразники інституціональних (станових) інтересів накладають на художні твори різні матриці (норми, канони), застосовуючи їх як критерії поцінування естетичних цінностей, породжують, продукують такі різновиди критики, як-от: риторично-стилістична, історична, філософська, релігійно-догматична, етико-дидактична, естетична і т. под. Зрештою, усвідомлення специфіки художньої творчості, своєрідності естетичного судження виявляється в дилемі розуміння мистецтва як соціально заангажованого явища чи як естетичної самодостатності - «чистого мистецтва», «мистецтва для мистецтва». Стає зрозумілим, що в основі літературно-художньої критики лежить естетичне сприймання творів мистецтва, в процесі якого зароджується ембріон естетичної оцінки, а цей процес супроводжується яскравим естетичним почуттям-переживанням. Естетичне сприймання визначається взаємодією художньої вартості твору, естетично трансформованого досвіду реципієнта, тому має індивідуально неповторний, субєктивний характер.Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погляді на рецептивно-функціональні аспекти мистецтва, структури художніх творів. Еннекена, що він розвинув теорію середовища в іншому напрямі, по суті «виступив проти теорії середовища Тена», звернувши увагу на те, як митці своїми творами впливають на публіку і перетворюють середовище, що їх сформувало, власне творять нове середовище. Такий погляд істотно змінював літературознавчу методологію, бо літературний твір почав цікавити дослідників з огляду рецепції, внаслідок чого особливої ваги набувала його «феноменологічна форма в свідомості сприймача». Гловінський, «визнання за проблемою сприймача центральної позиції як у теорії літературного твору, так і теорії історико-літературного процесу перебудовує проблематику літературознавчих досліджень, дозволяє розглядати її в новій перспективі, переформовує традиційні концепції» , не відкидаючи їх цілковито. Еннекена і не згадував його прізвища, хоча, як і він, оперував терміном «наукова критика», зробив категоричний висновок: «Франко не міг опиратися на жодну з численних західноєвропейських критичних теорій, в тому числі і на естопсихологію, тому, що спільною вадою цих теорій була відірваність від життя, цілковите нерозуміння або ж ігнорування законів суспільного розвитку, намагання перетворити літературну критику на «річ у собі», на якийсь особливий вид художньої творчості» [10 : 30].Давидяка, якому посилав свої твори, він писав: «Всяка рада, всяка пересторога, всяке остереження, хоч би і найнеприємніше, єсть і буде для мене всегда ПРИЄМНЕВІДНИНІ я в імені приязні і щирої дружби жадаю від Вас гострої і подробної критики на все, що Вам напишу, бо тільки висказання слабих сторін в однім ділі може поправити автора на другий раз» [23: T. Не маючи ще усталеної термінології, Франко вживав кальку «проізвод» замість слова «твір» і сформулював таку методологічну засаду: «Критика ніколи не повинна відривати проізвод від общества і общественного життя, бо, по-перше, тоді аж стійність того проізвода стане перед нашими очима у властивім світлі, а, по-друге, лиш таким способом зможе критика стати сильним фактором у суспільності і впливати і на поступ її мислей. Критика, де розбирається наука «для самої науки», рівно як і критика, де штука і її ідеали суть самі для себе найвищою ціллю, - тепер уже цілком уступила критиці соціальній, де життя і його відносини, а не що іншого становлять найвищу ціль штуки і науки» [23: T.
План
Зміст
Вступ
Розділ І. Передумови становлення Франка-критика
1.1 Естетичні виміри літературної критики
1.2 Художній процес у літературній критиці, естопсихології та рецептивній естетиці в останній чверті ХХ століття
Розділ ІІ. Літературно-критична спадщина І.Я. Франка крізь призму естетичного сприймання
2.1 Початок літературно-критичної діяльності І.Я. Франка
2.2 Основні тенденції літературно-критичної діяльності І.Я. Франка 80-90х рр.
2.3 Еволюція критичних поглядів Франка від соціологічної до психологічної зумовленості літератури
Висновки
Список використаної літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
