Застосування ідей самоорганізації в державному управлінні. Особливості механізмів урядування в Україні. Визначення атракторів еволюції українського суспільства. Засоби впорядкування стосунків індивідів та груп. Аналіз та передбачення соціальних процесів.
Аннотация к работе
Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові УкраїниУправління належить до класу феноменів системних за своєю природою. Важливо усвідомлювати всю суворість "механізмів самоорганізації і самодобудови як усунення зайвого, повсюдної нещадної конкуренції і виживання найсильніших, у результаті чого і здійснюється вихід на відносно стійкі і прості структури - атрактори еволюції".У процесі розбудови демократичної правової держави в Україні особливої актуальності набуває вивчення і аналіз процесу суспільної організації та самоорганізації, оскільки в тоталітарних системах ці механізми соціального розвитку свідомо гальмувалися, придушувалися, у мякому варіанті спрямовувалися політичним керівництвом держави у відповідне русло. У монографії українських авторів під назвою “Соціальний розвиток” зазначається, що “соціальна організація” в широкому значення означає засоби впорядкування й організації дій і стосунків індивідів та груп. Яковлєв підкреслює, що під суспільною організацією слід розуміти певний порядок взаємодії індивідів у рамках конкретних суспільно-економічних формацій, порядок соціальних відносин. У свою чергу, соціально-культурна організація суспільства базується на домінуючих уявленнях про світовий порядок, про порядок суспільних відносин, про місце людини в ньому і по суті - про саму людину. Базуючись на соціальній структурі, соціальна організація забезпечує виконання наступних основних функцій: встановлює порядок соціальної взаємодії, слугує інтегруванню між індивідами, соціальними групами та класами; формує прийнятні засоби задоволення потреб членів суспільства, диференціюючи поняття бажаного і можливого за соціальними ознаками та категоріями; забезпечує членів суспільства допустимими методами і засобами вирішення конфліктних ситуацій з тим, щоб утримати конфлікти в межах соціальної організації даного типу.Однією з важливих проблем адаптації синергетичних ідей до проблематики теорії державного управління, є питання узгодження двох видів раціональності, яке виникає під час аналізу ряду соціальних процесів та їх результатів. Синергетична парадигма у державному управліні має безумовно позитивний вплив, оскільки дозволяє оцінювати соціальні процеси і проблеми не з "партійного" погляду , що неминуче повязаний із певним субєктивізмом, а із суто наукових обєктивних позицій. Місцеві спільноти, територіальні громади розглядаються дослідниками як відкриті системи, схильні до самоорганізації, однак не в довільному напрямку , або тому , який вбачається оптимальним із "центру". Разом з тим дослідники визнають, що реальний перебіг подій в осередках місцевого самоврядування, повязаний із процесами самоорганізації, деколи виявляє потенцію повороту до соціально небажаних "атракторів": можлива криміналізація, люмпенізація керівного складу таких спільнот, явища корупції тощо, що актуалізує необхідність деякої "зовнішньої" сили, спроможної контролювати процес принаймні у точках його біфуркаційних переломів. Узагальнюючи існуючі підходи до процесів самоорганізації, можна зазначити: 1) самоорганізацію слід розглядати як процес виникнення нової системи.У процесі становлення громадянського суспільства й правової держави, визначення найбільш ефективної форми взаємодії між ними, з метою вдосконалення життя людини, постає низка проблем, повязаних з необхідністю узгодження й корекції суспільних очікувань та державних пріоритетів, що певним чином визначаються рівнем людських потреб. У процесі взаємодії з владою людина оперує великим колом понять, що передають комплекс сприйняття і відчуття державної влади, різноманіття ставлень до неї, де радикальними проявами є або її несприйняття та відторгнення, або громадянська відповідальність людини за державу . Тому увага дослідників зосереджується на проблемах пошуку шляхів створення партнерської атмосфери відносин між державною владою і суспільством, визначення умов, форм, засобів і механізмів формування позитивного сприйняття влади людьми. Життєздатність одержавленого суспільства значною мірою залежить від великої кількості факторів впливу , не останнє місце серед яких займає якість здійснення державної влади, що визначається не тільки організаційно-правовими формами державного устрою, а й узгодженістю пріоритетів внутрішньої та зовнішньої державної політики з суспільними очікуваннями та людськими потребами. Така еволюція відносин між державою та суспільством приводить до активної самоорганізації останнього, що виявляється, насамперед, у тому , що представники громадянського суспільства самі ініціюють дійові проекти в тих сферах, які здаються їм дійсно важливими, цікавими та які відповідають їх очікуванням (нагальним потребам).
План
ЗМІСТ
ВСТУП
1. СОЦІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ І САМООРГАНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА
2. ЗАСТОСУВАННЯ ІДЕЙ САМООРГАНІЗАЦІЇ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ
3. СИНЕРГЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ І СУСПІЛЬСТВА