З’ясування місця та ролі співвідношення етнічного та національного в структурі вирішення В. Липинським проблеми одержавлення нації. Аналіз універсальних історіософських категорій з їх інтерпретацією західними європейськими консервативними мислителями.
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКААВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук Робота виконана на кафедрі української філософіії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Науковий керівник кандидат філософських наук, доцент Русин Мирослав Юрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української філософії та культури Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ігор Валентинович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії кандидат філософських наук, професор Федів Юрій Олександрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Липинського в інтерпретації політичних реалій України (зокрема і у стосунках з сусідніми державами) та історичної перспективи щодо державної інституалізації українського етносу, поміркований релігійний етос (пропагування конфесійної паритетності), засудження екстремних підходів до питання національної ідентичності (як космополітизму так і націоналізму) сприяли збудженню зацікавленості його творчим доробком представників указаних напрямків гуманітарної науки з метою віднайдення поважних “рецептів” в умовах конструювання нових політичних реалій. Філософський зріз його текстів першим зробив Д.Чижевський, указавши на філософічність катеґоріального апарату та глибину інтерпретаційної моделі існуючих суспільних теорій та практик у осмисленні їх В. Липинським. Тому адекватне сприйняття концепції В.Липинського в цілому як і його катеґоріального апарату можливе лише в контексті означення тієї філософської традиції, яка й мала вирішальний вплив на спосіб його мислення. Липинського в загальноєвропейський контекст є актуальним у полі сучасних історико-філософських інтенцій, позаяк широке коло імен, допіру для нас відкритих, з обєктивних причин досліджувались лише в межах обєкта “самого по собі”, тобто упорядкування і структурування поглядів з метою “внутрішньої” класифікації, тоді як ми намагаємося розгерметизувати їх і підвести під “зовнішню” класифікацію. Липинського, серед якого особливо значущі для розвязання нашої проблеми такі праці: “Листи до братів-хліборобів”, “Релігія та церква в історії України”, “Хам і Яфет” та чисельні статті, які часом вносять деякі корективи та суттєві доповнення до висвітлених у основних працях положень його концепції.Аналіз проблеми держави за двома визначальними напрямками вибудови державницької концепції В.Липинського (свідомість спільності території та інституціоналізація індивідуальних особливостей “ми”-етносу” в державну структуру), які вказували на шляхи розвязання проблеми одержавлення нації, обумовив собою структуру першого розділу. Непохитне переконання В.Липинського у рівнорядності (взаємоперекриванні) державного і національного організмів лежить у підвалинах його твердження про те, що “бездержавність” українського народу зумовлюється несформованістю української нації (український народ є етнос, але не нація). Розвиваючи дану тезу ми намагались довести, що В.Липинський одним з перших (не лише серед вітчизняних, але й європейських мислителів) проводить чітке розмежування між нацією як “фактом політичним” та етносом як фактом “племенним” й “ідеологічним”. Врахування традицій та відкритість конструктивним нововведенням (взаємообумовлення “консервативного” та “поступового”), прагнення до взаємообмеження інтересів еліт і мас інтересами супротивної сторони, панування традиційного виду леґітимації (монархія) в суспільстві, визнаються В.Липинським засадничими пунктами стабільності будь-якої держави й дотримання їх українським політикумом вирішило б проблему нашої “бездержавності”. В.Липинський подібно до О.Шпенглера, Н.Данилевського, А.Тойнбі розглядає історію в руслі такого погляду на існування людського світу, де історія подається в понятійній схемі циклічності (зародження, розквіт, занепад), хоча вони й оперують різними одиницями історичного виміру: О.Шпенглер - “культурами”, А.Тойнбі - “цивілізаціями”, Н.Данилевський - “культурно-історичними типами”, В.Липинський - “націями”.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
