Прийоми і технології "епічного театру" в сучасній українській драматургії - Статья

Вісник Житомирського державного університету. Філологічні наукиВ історії драми, як і культури в цілому, послідовно існують три цілісних типи організації драматичного дискурсу1: а) класичний (чітка жанрова структура; фіксовані "чисті" жанри; наявність усталеного жанрового змісту, його канонічність і нормативність; прокресленість характерів дійових осіб; спеціалізація загальних принципів організації тексту; фіксованість часопростору; універсальність та органічність конфліктів; точна демаркація компонентів структури; чітко окреслена проблематика; абсолютний логоцентризм; спроби рефлексивного опанування гармонії та ідеалу; можливість нерадикальних опозицій; недвозначний вододіл між субєктом і обєктом; міметизм як принцип презентації буття; стрункість і логічність мови; дефінітивна чіткість і семантична стабільність термінів у маркуванні компонентів тексту; прозорість вербальних засобів; завершеність і цілісність Космосу, його незмінність; неінтерпретативність; соціальний реалізм; когнітивізм в антропологічній сфері); б) некласичний (розвиток внутрішніх суперечностей всередині структури; онтологічна та іманентна релятивність жанрового змісту; презирство до лінійних схем будь-якого рівня структури; символізація хронотопу; модальність конфліктів; розмивання компонентів структури - наприклад, "відкриті" фінали; "подвійна" проблематика; сумнівний логоцентризм; досвід протиріччя; загострення міфологічних опозицій; втрата свого провідного статусу субєкт-обєктною опозицією; психоаналітизм; спроби вивільнитися від диктату логіко-граматичної будови мови; конституювання некласичних жанрів; епатажна відмова від традиції; моделювання можливих світів; розділення функцій між вербальними та невербальними театральними техніками; онтологічна криза, плюралізм онтологічної проблематики - екзистенціальна, психологічна, логічна, мовна артикуляція буття; можливість інтерпретації; історицизм; феноменологічність; інтенціональність свідомості); в) постнекласичний (поліваріативність жанрової оболонки та унікальність її наповнення; недетермінованість дії; розмивання/скасування сюжету; темпоральність; ідіографізм; часткова або повна інкасація класичних компонентів драматургічної структури; непрозора "комплексна" проблематика на покордонні різних взаємопроникних сфер; логотомія при акцентації дискретного літературоцентризму; досвід трансгрессії; зняття або перелицювання опозицій; тотальне зруйнування субєкт-обєктної дилеми, послідовна деструкція її концептів; інтелектуалізм; формування ігрових моделей раціональності, в тому числі мовної, плюральність мовних ігор; фундаментальна відмова від будь-яких "ідентичностей", заміна понятійних категорій симулякрами з метою підкреслити їх принципову нефіксованість; декларована семантична неповнота вербальних засобів; наратив як єдино можлива форма артикуляції буття; постісторизм; децентрація інструментів презентації культурних смислів; семіотизація). Піранделло в нарисі "Lazione parlata" (1899) дефініція "мовленнєва дія" на межі ХІХ-ХХ століть уже ставила під сумнів арістотелеву теорію драми як "наслідування дії дією", а не мовленням, і саме вона у парадоксальній площині була переосмислена європейською драмою XX століття, що уможливило повне неспівпадіння сценічного слова та сценічної дії, масштабно явлене, наприклад, у драматургів-"абсурдистів": драматургія абсурду не підпадає під жодне з канонічних жанрових визначень класичної поетики, її змістовний та комунікативний аспекти стають, по суті, новим жанрологічним виміром, продуктивним і в постнекласичній драмі. Надзвичйної популярності в сучасному драматургічному контексті набуває ключовий жанр епічного театру - пєса-парабола ("Правитель рептилій" Івана Андрусяка, "Лабіринт" Володимира Бедзира, "Острів пана Морено" Олександра Бейдермана, "Золотий любисток" Ігоря Бондара-Терещенка, "Процес-99" Василя Босовича, "Душа моя зі шрамом на коліні" та "Стефко продався мормонам" Ярослава Верещака, "Суд" Артема Вишневського, "Сім кроків до Голгофи" Олега Гончарова, "Так не буде" Лесі Демської, "Сцени з життя носів" Катерини Демчук, "Учитель" Анатолія Дністрового, "Електричка на Великдень" Олександра Ірванця, "Bitch/beach Generation" Василя Махна, "І все-таки я тебе зраджу" Неди Нежданої, "Блонді та Адольф" Зиновія Сагалова, "Розібрами М на запчастини" Володимира Сердюка, "Яничари" Олекси Сліпця, "ніч Елеонори день" Оксани Танюк та ін.).

1. Можейко М. А. Классика - Неклассика - Постнеклассика // История философии: Энциклопедия. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - С. 459-463.

2. Аверинцев С. С. Жанр как абстракция и жанры как реальность: диалектика замкнутости и разомкнутое™ // Взаимосвязь и взаимовлияние жанров в развитии античной литературы. - М.: Наука, 1989. - С. 3-25.

3. Донченко О. А., Романенко Ю. В. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення). - К.: Либідь, 200. - 334 с.

4. Можейко М. А. Пустой знак // Новейший философский словарь: 3-е изд., испр. - Мн.: Книжный Дом, 2003. - С. 810.

5. Сапронов П. А. Власть как метафизическая и историческая реальность. - СПБ.: Церковь и культура, 2001. - 816 с.

6. Эпштейн М. Н. Постмодерн в русской литературе: Учеб. пособие для вузов. - М.: Высш. шк., 2005. - 495 с. 7. Мережинская А. Ю. Художественная парадигма переходной культурной эпохи: Русская проза 80-90-х годов

XX века. - К.: ИПЦ "Киевский университет", 2001. - 433 с.

8. Можейко М. А. Постистория // Постмодернизм. Энциклопедия. - Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. - 2001. - С. 774.

9. Гундорова Т. Проявления Слова. Дискурсія раннього українського модернізму: Постмодерна інтерпретація. - Львів: Літопис, 1997. - 297 с.

10. Жицінський Ю. Бог постмодерністів: Пер. з польськ. - Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - 200 с.

11. Аверинцев С. С. Християнство у XX столітті: Пер. з рос. // Дух і Літера. - Київ, 2003. - № 11-12. - С. 238-288.

12. Руднев П. А. Театральные взгляды Василия Розанова. - М.: Аграф, 2003. - 368 с.

13. Арто А. Театр и его Двойник: Манифесты. Драматургия. Лекции. Философия театра: Пер. с франц. - М. - СПБ.: Симпозиум, 2000. - 440 с.

14. Маньковская Н. Жестокости театр // Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века / Под ред. В. В. Бычкова. - М.: Российская политическая энциклопедия, 2003. - С. 179-182.

15. Табачковський В. Г. Полісутнісне homo: філософсько-мистецька думка в пошуках "неевклідової рефлективності". - К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. - 432 с.

16. Аверинцев С. С. Майбутнє християнства в Європі: Досвід орієнтації // Аверинцев С. С. Софія-Логос: Словник. - К.: Дух і Літера, 1999. - С. 392-399.

17. Каюа Р. Людина та сакральне: Пер. з фр. - К.: Ваклер, 2003. - 256 с.

132

О. Є. Бондарева. Прийоми і технології "епічного театру" в сучасній українській драматургії

18. Мелетинский Е. М. О происхождении литературно-мифологических сюжетных архетипов // Литературные архетипы и универсалии / Под ред. Е. М. Мелетинского. - М.: Российский гуманитарный университет, 2001. - С. 73-149.

19. Гусаченко В. В. Трансгрессии модерна. - Харьков: ООО "Озон-Инвест", 2002. - 400 с.

20. Марсель Г. Homo Viator. Пролегомени до метафізики надії: Пер. з фр. - К.: Видавничний дім "KM Academia", Університетське видавництво "Пульсари", 1999. - 320 с.

21. Костина А. В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. - М.: Едиториал УРСС, 2005. - 352 с.

Матеріал надійшов до редакції 15.01. 2009 року.

Бондарева Е. Е. Приемы и технологии "эпического театра" в современной украинской драматургии.

В статье на материале произведений новейшей украинской драматургии рассмотрены приемы и технологии актуализации опыта "эпического театра". Основными уровнями освоения продуктивных идей "эпического театра" можно считать: а) жанровый: в современной драме встречаем немало пьес-парабол; б) переосмысление V-эффектов вне жанровых границ параболы в комплексе с пародированием и деконструкцией других жанровых матриц, что проиллюстрировано на материале пьес В. Дибровы, в) перерастание эпического "остранения" в постмодернистскую "атемпоралъность", раскрыто на материале текстов В. Дибровы и О. Гончарова. Интересно также наблюдать срощение на первый взгляд "несливаемых" принципов "эпического театра" с кардинальными пунктами других театральных практик XX столетия. Например, центон эстетики Б.Брехта и А. Арто можна усмотреть в драме О. Гончарова "Семь шагов до Голгофы".

Bondareva О. Е. The Means and Techniques of the "Epic Theatre" in the Modern Ukrainian Drama.

Based on the literary works of the modern Ukrainian drama the article examines the means and techniques by which the experience of the "epic theatre" can be updated. Among the most productive levels of the epic adoption we differentiate the following ideas: a) genre-orientation: there are a lot of plays-parables in the modern drama; b) a reexamination of the V-effects beyond the genre margins of parable in close unity with parody and destruction of other genre matrixes, which can be illustrated upon the example of V. Dibrovas plays; c) a transformation of the epic alienation into post-modernistic "a-temporality", which is revealed upon the examples of V. Dibrova and O. Honcharovs plays. A unity of the epic "non-merging" principles with those ones of other theatric tendencies of the 20th century provokes a definite interest as well. For instance, a synthesis of both В. Brecht and A. Artos aesthetics can be discovered in О. Honcharovs play "Seven Steps to Golgotha".

133