Головні риси первісного полювання. Архаїчні й новітні засоби традиційного мисливства українців. Пережитки давнього мисливства у духовній культурі українців. Історія традиційного рибальства. Давні й новітні види водного транспорту українських риболовів.
При низкой оригинальности работы "Привласнювальне господарство в Україні в XIX - на початку XX ст.", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
ПРИВЛАСНЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО В УКРАЇНІ В XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст. Мисливство - найдавніше заняття. Головні риси первісного полювання 2. Архаїчні й новітні засоби традиційного мисливства українців 3. Давні й новітні види водного транспорту українських риболовів Список літератури Вступ Як уже знаємо, поняття привласнювальне господарство ввів у науковий обіг німецький учений Е. Хан. Відповідна форма господарювання була єдиною до початку зародження і розвитку землеробства та скотарства, тобто до епохи неоліту. Але навіть після виведення культурних рослин і доместикації диких тварин первісні форми господарювання (мисливство, рибальство та збиральництво) посідали в щоденному житті давніх етнічних спільнот важливе місце. Головні риси первісного полювання Найдавнішим видом привласнювальної форми господарювання було полювання. Наприклад, добувши одного або декількох лосів, мисливська група сибірських юкагирів (складалася з однієї чи декількох великих сімей) припиняла кочувати і проживала на одному місці, доки не закінчувалося мясо. Зокрема, у жовтні-листопаді здійснювали так званий малий похід на звіра, у лютому-березні - великий похід. На думку відомого українського археолога Леоніда Залізняка, у лісових масивах загінне мисливство практикувалося значно менше, ніж у лісостеповій і степовій зонах. Інші методи загінного мисливства українці Карпат не практикували через специфічні природно-географічні та ландшафтні умови. Принаймні відповідним способом автохтони Полісся полювали ще на початку XX ст. На теренах України полювання на хутрових звірів набуло значних масштабів у княжу добу (ІХ-ХШ ст.) та в пізньому середньовіччі, позаяк чинш хутром становив тоді важливу натуральну повинність селян. Як зазначав відомий український історик Дмитро Яворницький, хутра вбитих тварин були для запорожців предметом торгівлі, мита, подарунків і одягу; їх продавали московським, польським, українським і татарським купцям, ними сплачували мито у військовий скарб і січову церкву, їх посилали в дар московським царям і вельможам, особливо ли-. сяче хутро; з них козаки виготовляли одяг: із козячих шкір штани чабанів, із хутра видр шапки запорожців, ляхів і євреїв, які були дуже модними у всіх. 2. Згідно з описом Антона Онищука, це знаряддя виготовляли з дубової чи букової жердини завдовжки 2,5 м, один кінець якої загострювали (обсмалювали) на вогні.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
