Приватна банкірська діяльність на території південної України ХІХ – початку ХХ ст. - Автореферат

Національна академія наук України Інститут історії України Інституту історії України НАН України Науковий керівник: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Реєнт Олександр Петрович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м.В останні роки науковці все більше приділяють уваги вивченню соціально-економічної історії України, що обумовлено процесами побудови в нашій країні ринкової економіки, яка характеризується наявністю конкурентного середовища, приватної власності та розвитком підприємництва. Багато що з пройденого у період формування в українських землях, що входили до складу Російської імперії, капіталістичного суспільства у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. повторюється в сучасних умовах. Інституту історії України НАН України «Влада і суспільство на українських землях у ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку у контексті історії Центрально-Східної Європи» (номер державної реєстрації - 0105U000284). Мета даної роботи полягає у тому, щоб на основі комплексного аналізу джерел та наукової літератури обєктивно висвітлити розвиток банкірської діяльності як виду приватного підприємництва на Півдні України. До найсуттєвіших результатів, отриманих автором, належать такі: зясовано основні чинники, які сприяли становленню даного виду господарювання; визначено характерні риси банкірського підприємництва та особливості його здійснення в Південній Україні; висвітлено основні форми участі банкірів у господарській, суспільній і доброчинній діяльності; доведено їх значний внесок у розбудову кредитно-банківської системи Російської імперії; простежено зміни, які відбувалися в організації та здійсненні банкірської діяльності з початку ХІХ ст. до 1914 р.; охарактеризовано соціокультурний портрет банкіра.Проблема приватної банкірської діяльності розглядалася дослідниками лише фрагментарно і побіжно в контексті вивчення економічного розвитку Російської імперії або її південного регіону, підприємництва та кредитно-банківської системи. Певні відомості про банкірів та функціонування їхніх підприємств містяться у загальних роботах з історії торгівлі та банків у Російській імперії, деяких енциклопедичних виданнях, у книгах, присвячених окремим містам Новоросійського краю. В його праці «Кредит и банки России (середина XVII в. - 1861 г.)» найбільш докладно, як на той час, висвітлювалася історія приватного кредиту. Окремі питання приватної банкірської діяльності розглядалися у розвідках сучасних українських науковців - дослідників історії підприємництва (праці Т. Проведений аналіз наукової літератури засвідчив відсутність у вітчизняній історіографії спеціального комплексного студіювання приватної банкірської діяльності в Південній Україні в ХІХ - на початку ХХ ст., чим і обумовлюється вивчення цієї теми дисертантом.Аналіз стану наукової розробленості теми засвідчив, що донині вона не була предметом спеціального дослідження у вітчизняній історичній науці, чим і зумовлюється актуальність її вивчення. Встановлено, що успішний розвиток підприємництва залежить від ряду передумов (чинників), які впливають на прийняття рішення про зайняття господарською діяльністю, вибір виду, способу та місця її здійснення. У дореформений період на Півдні України склалися умови для становлення та розвитку приватного банкірського підприємництва. Право на зайняття даним видом господарювання мали тільки купці першої гільдії, які здійснювали велику оптову торгівлю. В інших населених пунктах регіону їх або взагалі не було, або було надзвичайно мало.

Основний зміст дисертації

У висновках відображено підсумки роботи та викладено положення, що виносяться на захист.

1. Аналіз стану наукової розробленості теми засвідчив, що донині вона не була предметом спеціального дослідження у вітчизняній історичній науці, чим і зумовлюється актуальність її вивчення. Використана джерельна база характеризується значною розпорошеністю та поліфонізмом. У цілому вона є достатньо репрезентативною для вирішення окреслених завдань.

2. Встановлено, що успішний розвиток підприємництва залежить від ряду передумов (чинників), які впливають на прийняття рішення про зайняття господарською діяльністю, вибір виду, способу та місця її здійснення. У дореформений період на Півдні України склалися умови для становлення та розвитку приватного банкірського підприємництва. Це, насамперед сприятлива внутрішня адміністративна, економічна і соціальна політика уряду Російської імперії щодо Новоросійського краю, зовнішня політика та міжнародна ситуація, організаційно-правові й природно-географічні умови.

3. Опрацьовані матеріали засвідчують, що у дореформений період банкірська діяльність розвивалася переважно в Одесі. Це повязано з особливостями її правового регулювання. Право на зайняття даним видом господарювання мали тільки купці першої гільдії, які здійснювали велику оптову торгівлю. Оскільки основна чорноморська торгівля здійснювалася через одеський порт, то практично всі негоціанти концентрувалися у цьому місті. В інших населених пунктах регіону їх або взагалі не було, або було надзвичайно мало.

4. Доведено, що процес становлення приватного підприємництва банкірів на території Південної України характеризувався певними специфічними рисами. Зокрема, серед джерел накопичення капіталів купцями-банкірами основними були відкупи, поставки і зовнішня торгівля. На відміну від московських і петербурзьких банкірів для останніх не було характерним мануфактурне виробництво та залізничне грюндерство. Особливістю ж їх комерційної діяльності було обовязкове поєднання кредитно-фінансових операцій з експортною торгівлею, переважно хлібною. Тоді ж утворилися фірми, які мали мільйонні обороти, відзначалися стабільністю, здобули добру репутацію у російських і міжнародних ділових колах і проіснували досить тривалий час (практично всі - до кінця ХІХ - початку ХХ ст.).

5. У пореформений період виявлено піднесення банкірської діяльності. Чисельність банкірів зросла. Вони створювали нові підприємства. Деякі з них почали спеціалізуватися лише на фінансових операціях. Велика кількість рекламних оголошень свідчить про орієнтування даних установ на широке коло клієнтів, обслуговування як великого, так і середнього бізнесу та приватних осіб. Проте наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. більшість банкірів продовжувала поєднувати кредитно-фінансову діяльність з іншими видами господарювання.

6. Підтверджено висновок окремих попередніх дослідників про те, що після реформування кредитно-фінансової системи Російської імперії в деяких українських губерніях основним джерелом розвитку комерційного кредитування продовжували залишатися банкірські підприємства. Навіть наприкінці століття, коли лідерство захопили великоросійські акціонерні комерційні банки, Південь України залишався центром приватної банкірської справи.

7. Доведено значний внесок банкірів регіону, насамперед одеських, у розбудову кредитно-банківської системи імперії. За їх участі були створені фактично всі комерційні і земельні банки регіону, а також великі столичні банки, зокрема Петербурзький міжнародний, Азовсько-Донський, Петербурзький обліковий та позиковий, Центральний банк російського поземельного кредиту.

8. Встановлено, що на початку ХХ ст. припинили своє існування практично всі фірми, засновані у дореформений період. Деякі банкірські доми та контори були поглинуті великими комерційними банками або перетворилися на самостійні акціонерні банки. Проте на Півдні України така практика не набула широкого поширення, а лише означилася. У період революційних подій 1905-1907 рр. кількість банкірських установ дещо скоротилася, а заснування нових не відбувалося. В роки передвоєнного підйому (1909-1913 рр.) спостерігається активізація приватної банкірської ініціативи. Однак більшість установ, що виникли у той час, не відзначалися стабільністю і нагадували «фірми одного дня». Суттєвої ролі у фінансовому житті вони вже не відігравали, а займалися переважно спекуляцією, про що свідчить велика кількість звернень до міністерства фінансів та спроби уряду законодавчо регламентувати їх діяльність.

9. Детальний аналіз нормативних актів, вміщених у «Полном собрание законов Российской империи», дозволяє стверджувати, що на відміну від загальноросійської практики жорсткого правового унормування діяльності кредитно-фінансових установ регулювання банкірської діяльності суттєво відрізнялося. Розробка спеціального законодавства для банкірських домів і контор розпочалася лише у кінці 1880-х рр. До того часу вони керувалися нормами торгового права. У цілому зусилля уряду щодо законодавчого врегулювання банкірської діяльності не принесли суттєвих змін. На захист інтересів банкірів стали представницькі організації буржуазії. У результаті - банкірські установи зберегли до 1914 р. свій статус «загальноторгових» підприємств, а сама діяльність - свободу підприємництва, характерну для західноєвропейських країн.

10. Важливу роль у приватному банкірському підприємництві відігравала особистість банкіра. Встановлено, що його соціальний статус визначався імперським законодавством і мав певні особливості. До 1898 р. легально здійснювати приватну кредитно-фінансову діяльність могли тільки купці першої гільдії. Тому загальна кількість приватних банкірів у порівнянні з чисельністю усього торгово-промислового прошарку є дуже малою. Незважаючи на скасування принципу становості після реформи промислового оподаткування та збільшення доступності комерційної діяльності для інших верств населення, у сфері здійснення банкірських операцій основні позиції залишилися за купцями. Тому банкірську діяльність можна вважати прерогативою великої і середньої буржуазії.

Етнічна належність банкірів Півдня України була досить сталою. Серед них переважали греки, італійці, німці та, особливо, євреї - частка останніх у цій сфері діяльності на рубежі ХІХ - ХХ ст. становила приблизно 70%.

11. У суспільному житті більшість банкірів дотримувалася принципу соціальної відповідальності підприємця. Вони брали активну участь у місцевому самоврядуванні. Багато з них були гласними міських дум, очолювали різноманітні комісії та комітети, керували роботою підрозділів міських управ, займалися благоустроєм міст тощо. Суттєво впливали вони і на роботу професійних представницьких організацій підприємців - очолювали або були членами біржових комітетів, комітетів торгівлі й мануфактур, купецьких управ. Специфічною формою громадської активності власників банкірських домів і контор Одеси було виконання консульських повноважень. Також вони були представлені в етнічних, спортивних, мистецьких, сільськогосподарських й інших громадських організаціях.

Важливе місце у житті банкірів посідала доброчинність, яка проявлялася у різних формах й охоплювала практично всі сфери: охорону здоровя; надання допомоги бідноті, людям похилого віку, дітям, інвалідам; розвиток освіти і культури тощо. Благодійництво було для них не лише способом задовольнити своє честолюбство, а й стало невідємною нормою соціальної поведінки.

У фахових виданнях: 1. Шевченко В.В. Підприємницька діяльність банкірів Півдня України (ХІХ - поч. ХХ ст.): окремі аспекти / В.В. Шевченко // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; голова ред. кол. О. П. Реєнт. - К., 2008. - Вип. 14. - C. 88-97.

2. Шевченко В.В. Правове регулювання банкірської діяльності у підросійській Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / В.В. Шевченко // Український історичний збірник: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; гол. ред. Т. Чухліб. - К., 2006. - Вип. 11. - C. 133-139.

3. Шевченко В.В. Соціально-правовий статус банкірів і банкірських установ Півдня України першої половини ХІХ ст. / В.В. Шевченко // Український історичний збірник: Збірник наукових праць / НАН України, Інститут історії України; гол. ред. Т. Чухліб. - К., 2006. - Вип. 9. - C. 124-131.

4. Шевченко В.В. Участь одеських банкірів єврейського походження у соціальній доброчинності (ХІХ - поч. ХХ ст.) / В.В. Шевченко // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: Збірник наукових праць / Міністерство освіти і науки України, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна; гол. ред. С.І. Посохов. - Х., 2007. - Вип. 10. - С. 168-178.

Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження: 5. Шевченко В.В. Громадська діяльність банкірів Півдня України у ХІХ ст. (на матеріалах м. Одеси) / В.В. Шевченко // Українська державність: історія і сучасність: матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. для студ. і молод. науковців, Маріуполь, 30 листопада 2007 р. / Під заг. ред. К.В. Балабанова. У 2-х ч. Ч. 1. - Маріуполь : МДГУ, 2007. - С. 46-47.