Право обвинуваченого не свідчити проти себе у світлі міжнародних стандартів захисту прав людини. Матеріали прецедентної практики Європейського суду з прав людини і Верховного суду США. Порівняння з відповідними нормами українського кримінального процесу.
Привілей проти самообвинувачення - в пошуках принципуАле видається, що відслідкувати розвиток сучасної процесуальної гарантії починаючи із такого джерела вкрай важко, загальноприйнятим вважається те, що народження цього права сталося у 1641 р., коли і Зіркова Палата (англійський особливий трибунал, створений у 1487 р. для боротьби із бунтарями із числа знаті, пізніше виконував задачу розправи із супротивниками абсолютистського режиму), і Вища Комісія були скасовані та процедура ex officio клятви (запроваджена інквізиційною системою клятва ex officio полягала у вимозі до звинуваченої особи поклястися говорити правду до того, як їй буде повідомлено у чому саме її звинувачують) була заборонена. Ці гарантії зобовязують розяснювати особі перед її допитом, що вона має право на мовчання, будь-які її показання можуть бути використані проти неї, при допиті може бути присутнім захисник, а також цей захисник може бути призначений судом, якщо особа не має коштів, щоб наняти його самостійно. В не менш відомій справі Гріфін проти Каліфорнії [20]Верховний суд США відмовився, наприклад, дозволяти суддям чи прокурорам давати коментарі присяжним щодо відмови обвинуваченого давати показання, оскільки такі коментарі були "покаранням, накладеним судом за реалізацію конституційного привілею". Привілей проти самообвинувачення не сформульований у Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вигляді самостійного права, але Суд неодноразово заявляв, що право на справедливий судовий розгляд у кримінальних справах включає в себе "право кожного, кому предявлено кримінальне обвинувачення,... зберігати мовчання та не давати показання у підтвердження своєї винуватості" [7, § 44]. В рішенні у справі Телфнер проти Австрії [16] Суд встановив, що висновок суду про винуватить підсудного у ДТП, який було зроблено виключно на базі нічим не підтверджених доказів, наданих поліцією (машина була зареєстрована на матір підсудного, якого на момент пригоди не було вдома, потерпіла не впізнала водія, а лише надала номер машини), і мовчання підсудного (його небажання давати показання), є рівнозначним перекладанню тягаря доказування на обвинуваченого і становить, таким чином, порушення принципу презумпції невинуватості.
Список литературы
1. Банчук О.А., Куйбіда P.O. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод до процедури здійснення судочинства - К.: ІКЦ "Леста", 2005.
2. Зейкан Я. Досудове слідство чи інквізиція // Дзеркало тижня, № 22 (497) 5 - 11 червня 2004 р.
3. Николайчик В.М. Уголовный процесс США. - М., 1981.
4. Naismith S. "Self-incrimination: the case-law of the European Court of Human Rights" - Human rights & UK practice, vol. 2, issue 4 (2001).
5. Schlauri R., Das Verbot des Selbstbelastungszwangs im Strafverbahren: Konkretisierung eines Grundrechts durch Rechtsvergleichung (Zurich: Schulthess, 2003).
Рішення Європейського суду з прав людини: 6. Allen V. the United Kingdom, No. 76574/01, рішення від 10 вересня 2002 р.
7. Funke V. France, No. 10828/84, рішення від 25 лютого 1993 р., Серія A256-A.
8. Heaney and MCGUINNESS v. Ireland, No. 34720/97, рішення від 21 грудня 2000 р.
9. J.B.V. Switzerland, No. 31827/96, рішення від 3 травня 2001 р., ECHR 2001-III.
10. Jalloh v. Germany, No 54810/00, рішення Великої палати від 11 липня 2006 р.
11. John Murray v. the United Kingdom, No. 18731/91, рішення від 8 лютого 1996 р.
12. P.G. and J.H. v. the United Kingdom, No. 44787/98, рішення від 25 вересня 2001 р.
13. Quinn v. Ireland, No. 36887/97, рішення від 21 грудня 2000 р.
14. Rieg V. Austria, No. 63207/00, рішення від 25 березня 2005 р.
15. Saunders v. the United Kingdom, No. 19187/91, рішення від 17 грудня 1996 р.
16. Telfner v. Austria, No. 33501/96, рішення від 20 березня 2001 р.
17. Weh v. Austria, No. 38544/97, рішення від 8 липня 2004 р. Рішення Верховного суду США.
18. Brown V. Mississippi, 297 U.S. 278 (1936).
19. Doyle v. Ohio, 426 U.S. 610 (1976).
20. Griffin v. California, 380 U.S. 609, 614 (1965).
21. Miranda v. Arizona, 384 U.S. 436 (1966).
22. United States v. Robinson, 485 U.S. 25, 32 (1988).
Размещено на Allbest.ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
