Природно-заповідний фонд України як об’єкт правової охорони - Реферат

Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення незайманих ландшафтів в Україні. Загальна площа шести заповідників становила 68 500 га. (функціонувало 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подальшому стали жертвою політичного вандалізму та екологічного нігілізму - надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назавжди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус. З розбудовою незалежної України загострюється увага до заповідної справи, про що свідчать відповідні документи - Закон України «Про природно-заповідний фонд України», Указ Президента України від 10.03.1994 p.Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та обєкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. До природно-заповідного фонду належать: а) природні території та обєкти - природні та біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, памятники природи, заповідні урочища; Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та обєктів визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та обєкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян з означених питань. Режим територій та обєктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та обєктів, характер допустимої діяльності в них, .порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів. Природні заповідники-це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для цієї ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Сучасна система заповідників України включає природні заповідники: "Горгани", Дніпровсько-Орільський, Древлянський, "Єланецький степ", Казантипський, Канівський, Карадазький, Кримський (у т.ч. філія "Лебедині острови"), Луганський (у т.ч. філії Станично-Луганський заповідник, "Стрільцівський степ"), "Медобори", "Мис Мартьян", "Михайлівська цілина", Опукський, Поліський, "Розточчя", Рівненський, Черемський, Український степовий (у т.ч. філії "Хомутівський степ", "Камяні могили", "Крейдова флора"), Ялтинський гірсько-лісовий природні заповідники.

План

Вступ

1. Природно-заповідний фонд України як об‘єкт правової охорони

2. Правовий режим природних заповідників

3. Правовий режим біосферних заповідників

Висновки

Список використаної літератури