Природне, моральне, громадянське і боже в бароковій ментальності українців - Статья

Природне, моральне, громадянське і боже в бароковій ментальності українцівУ сучасному світі, де досить часто формування моральних і правових установок членів соціуму відбувається під впливом рішень державних органів та інституцій, котрі не завжди є справедливими, питання про те, які права для людини повинні бути пріоритетними, як подолати розходження між існуючим і тим, що повинно бути, як створити закони, наповнені глибоким моральним змістом, котрі стали б єдиним верховним правилом життя, залишається досить актуальним. Цікавим у цьому плані для У країни є набуток професорів Києво-Могилянської академії, діяльність яких припадає на добу, яку прийнято називати епохою бароко, схарактеризовану, наприклад, Анатолієм Макаровим як таку, що мала чи не найбільше ворогів в інших культурних традиціях, бо «...цілком прийнятне для людей XVII ст. почуття «ясности неясного», тобто реальної присутності! в житті чогось незбагненного для розуму, непрозоро-темного і незвичайного, виявилось чужим «реалістичному» світовідчуттю багатьох наступних поколінь з їхньою нерідко агресивно-войовничою вірою в здоровий глузд, у всесилля розуму, науки, освіти, технічного й соціального прогресу і з їхньою схильністю до обережності!, помірковности стосовно всього, що має відношення до загадкових глибин людської психіки, інтуїції та інших методів пізнання, які не підкоряються вимогам дискретного аналізу й формальної логіки [1, с.141]. Професори Києво-Могилянської академії, яка, на думку С.Голубєва, «стала и долгое время была единственным, наиболее удовлетворявшим потребностям времени, разсадником НАУКЬ, распостранявшим свои лучи не только в местном крае, но и по северовосточным областям нашего отечества»[4,с.2], були типовими освіченими людьми цієї епохи в Україні Щоправда, Микола Сумцов дав досить невисоку оцінку академій і її професорам та змісту навчання у ній, вважаючи, що кількісне якісне співвідношення викладання в академії наглядно показувало, до якого ступеня збідніння може дійти наукова думка, протягнута через вузькі тенденційні шкільні рамки[5,с.1]. Мислителі були прихильниками того, що ще Сократ і Платон створили в античній етиці уявлення про людину як моральну особистість, яка керується вільною волею чи бажанням і у своїх діях, і у виборі життєвого шляху, а право бути вільною не лише у своїх фізичних діях, а й у діяльності розуму дано їй від природи, тому саме розум розглядався як запорука успіху при виборі належної лінії поведінки. Проблеми співвідношення морального, громадянського, природного і Божого розглядалися професорами Києво-Могилянської академії в курсах етики, яка вивчала переважно духовний світ, що пояснюється, на думку М.В.Кашуби, тим, що «активність, діяльність людини тієї далекої епохи завойовницьких набігів... не могла реалізуватися у зруйнованій сфері права, у нестійкому суспільному бутті, тому проявлялась у сфері духу>>[7,с.8] У середовищі мислителів і письменників кола Києво-Могилянської академії людина розглядається як особливий малий світ - мікрокосм, який перебуває у єдності з макрокосмом - природою.