Природа суперечностей у контексті сучасної техніко-економічної парадигми - Статья

ПРИРОДА СУПЕРЕЧНОСТЕЙ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПАРАДИГМИВизначено значущість знань та інформації (як елементів матеріального світу) для розвитку та підтримання балансу соціально-економічних систем. Обоснованы научные положения, которые касаются происхождения противоречий, связанных с использованием ресурсов в условиях современной технико-экономической парадигмы. Определена значимость знаний и информации (как элементов материального мира) для развития и поддержания баланса социально-экономических систем. Аргументирована мысль о том, что в переходном от индустриальной к постиндустриальной экономики периоде технологический прогресс и инновации, которые являются продуктами интеллектуальной деятельности человека, становятся одновременно причиной усиления противоречий и средством их разрешения.Природа суперечностей розвитку глобалізованого суспільства повязана насамперед зі специфікою нині існуючого способу виробництва - з техніко-економічною парадигмою, яка властива для епохи переходу людства від індустріальної до постіндустріальної системи господарювання. Технологічний спосіб виробництва розглядається, виходячи передусім із розуміння відносин, які відповідають певній (створеній у суспільстві) матеріально-технічній базі, розвиваються одночасно з нею та стосуються техніко-технологічних процесів створення та використання інновацій. Економічний спосіб виробництва трактується відповідно до найбільш поширених у межах сучасної політичної економії поглядів - як сукупність продуктивних сил (які виражають ставлення людини до природи та рівень оволодіння нею) та виробничих відносин. Названий підхід до зясування сучасної техніко-економічної парадигми дозволяє розкрити природу обопільно зумовлених суперечностей - таких, що виникають одночасно в економічній та технологічній сферах відносин. Передусім це стосується використання ресурсів і можливостей економічного зростання.Серед суперечностей, притаманних нинішній техніко-економічній парадигмі, необхідно назвати передусім ті, що повязані з існуванням меж збільшення вхідних факторів виробництва, зі складнощами ресурсного заміщення. Сучасну особливість техніко-економічного розвитку істотним чином визначає те, що кожний процент приросту ВВП стає для суспільства все дорожчим унаслідок дії закону спадної продуктивності факторів виробництва. Існуюча до теперішнього часу практика господарювання диктує, що індустріальний спосіб виробництва має розцінюватися суспільством не інакше як засіб отримання доходу, що є логічним завершенням виробничого циклу та циклу комерціалізації продукту, який слідує за ним. Тобто збільшення обсягів експлуатації ресурсів (енергоносіїв, природної сировини тощо) має сприйматися суспільством як належне - як зумовлене економічним зростанням явище; таке, що є стимулом для виробництва, необхідною умовою розширеного відтворення та джерелом зростання добробуту населення. Поки в суспільстві не будуть знайдені замінники ресурсам природного походження, передусім таким, що не відтворюються, існуватиме одна з базових суперечностей способу виробництва - суперечність, зумовлена граничними можливостями залучення вхідних природних факторів виробництва та обмеженнями ресурсного заміщення.