Принципи розвитку архітектурної типології українського театру - Автореферат

Київський національний технічний університет будівництва і архітектуриПринципи розвитку архітектурної типології українського театру. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за спеціальністю 18.00.02 - Архітектура будівель та споруд. Дисертацію присвячено питанням генези українського театру і його архітектури, виявленню основних засад побудови простору, організації дії, формуванню типів, структури їх обємно-просторової організації і принципів проектування. Спираючись на результати обстеження близько 300 театральних будинків, залів, просторів, споруд, автор пропонує класифікацію театрів на прикладі великого міста, виявлені міста - театральні центри, розроблені пропозиції щодо організації театральної мережі.Театр в усі часи був, є і буде інструментом і формою пізнання та усвідомлення феномена людини, виразу духовно-культурних, мистецько-естетичних ідеалів людської спільноти, відображення політичного устрою, ідеологічних вчень. Зроблено це свідомо, бо вся множина цієї складності позначається на головному - в Україні до кінця не сформувався інститут культури, завданням якого мало б бути формування ідеологічної мети в українському національному мистецтві, вироблення його ідеологічних критеріїв. Але фактом є і те, що сьогодні в Україні не існує жодної театральної споруди (всі вони були побудовані за часів Російської, Австро-Угорської імперій, польського панування, СРСР, тепер не будуються і не проектуються), що відповідала б засадам національної естетики і була б оригінальною, не подібною ні цілістю, ні складовими частинами до жодного існуючого будинку. Загалом наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття в Україні театри діють в 33 містах, з яких 24 - обласні центри. Та й в духовно-образному сенсі споруди ці (як, між іншим, і ті 47, що були побудовані в Україні за часів царату, польського панування, і ті, що мали риси французького або італійського псевдобароко або псевдокласицизму), аж ніяк українськими назвати не можна.Водночас в українському театрі утверджуються драматурги, режисери, з іменами яких асоціюється поняття інтелектуалізму, професіоналізму, майстерності - Лесь (Олександр) Курбас, який створив власну систему у співпраці із А. У пункті Театри, яких вже немає - розповідь про театри, які зникли, аналіз причин, чому це сталося: руйнування, знищення під час пожеж, заміна споруд менш капітальних на більш тривкі, відмова від театрів, дія в яких мала недостатньо моральний характер. За програмою-статусом (номенклатурою) діяли театри: шкільні в навчальних закладах; міські «плейхаузи» різних форм власності; при клубах; при товариствах; театри однієї трупи; театри-варєте; кабаретові театри; обласні театри; військові театри; ландшафтно-фольклорні. У пункті Розвиток театральної архітектури в містах, які є визнаними театральними центрами в Україні подана історія становлення театральних будинків від перших стаціонарних установ у Львові (1783 р.) та Харкові (1789 р.) донині, коли театри діють у 38 містах, пять з яких мають до десяти й більше театрів, а 13 міст не є обласними. Ті, що не мають, працюють на чужих театральних майданчиках (в ТЮЗІ і Молодому); в кінотеатрах - театри «Актор», «Золоті ворота»; в будинку актора - театр «Астрая»; в клубах заводів - театри «Романс», «Візаві», «Діалоги»; в навчальних закладах.У дисертаційному дослідженні «Принципи розвитку Архітектурної типології українського театру» систематизована історія формування українського театру як видовища; поточена хронологія і запропонована нова періодизація; виявлені головні історичні тенденції формування архітектури і будівництва споруд, що стали предтечами українських театрально-видовищних будинків, висвітлені закономірності їх виникнення і виокремленні головні типи таких споруд. Сформовані принципи проектування театральних будинків і споруд в містах України: 1) у формально-образному значенні будинок театру повинен проектуватися в місті як храм українського мистецтва; Факторами, що негативно впливають на ефективність мережі театральних будинків і споруд в Україні, є: ігнорування культурного потенціалу населення окремих регіонів країни; наслідки політики «соціалістичного» типу розселення; застосування в проектуванні театрів архітектурно-планувальних структур і функціональних схем, не опертих на історичні тенденції і засади; невиправдана централізація керівництва театральною справою, організацією діяльності, театральною освітою; недостатня фінансова підтримка державою; недосконале оподаткування; будівництво театральних споруд обмеженої типологічної палітри; відсутність інституцій, що ведуть комплексну, плановану науково-методичну, пошуково-прикладну діяльність в архітектурно-будівельній театральній галузі. Аналіз досвіду експлуатації типів комплексу сцени-залу, що зустрічалися в історії становлення архітектури українського театру, показав, що перевагу надалі слід віддати театрам з двома і більшою кількістю залів спеціального комплексу єдиного театрального підприємства з майданчиком для вистав просто неба.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ