Принципи планувальної організації транскордонних територій України - Автореферат

Київський національний університет будівництва і архітектуриНауковий керівник - доктор архітектури, професор Фомін Ігор Олександрович, Київський національний університет будівництва і архітектури, завідувач кафедри містобудування Захист відбудеться “17” лютого 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.02 у Київському національному університеті будівництва і архітектури за адресою: 03037, Київ, Повітрофлотський просп., 31, ауд. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету будівництва і архітектури за адресою: Київ, Повітрофлотський просп., 31.Тому зростає соціально-економічне значення прикордонних регіонів України, які мають зовнішні звязки з територіями з іншого боку кордону. Таким чином, слід констатувати необхідність виділення, наукового визначення та програмування розвитку транскордонних територій України як першочергових обєктів соціально-економічної інтеграції та містобудівного проектування. В Україні розробляється спільний проект розвитку Українсько-Польського транскордонного регіону (Державний інститут проектування міст - “Діпромісто” та Варшавський інститут територіального планування). Проблема розвитку прикордонних територій розглядалася на міжнародних конференціях (“Регіональна політика України” НАН України, 1998; “Розвиток комунікаційної системи Париж - Берлін - Варшава - Мінськ - Москва”, Мінськ, 1998 та ін.). Наукова новизна роботи полягає у визначенні транскордонних регіонів як пріоритетних обєктів територіального планування та містобудівного проектування, актуальних у сучасних політичних і соціально-економічних умовах України; піонерній розробці принципових положень і методичних рекомендацій щодо структуризації та планувальної організації транскордонних регіонів на різних стадіях комплексного управління їх розвитком.Серед них - двосторонній проект планування району Великих Озер, де проходить кордон між США та Канадою; спільний проект планування країн Бенілюкс у “північноєвропейському контексті” (Бельгія, Нідерланди, Люксембург); планувальні схеми пошуку пріоритетного напрямку європейської інтеграції (створення планувальної осі північ-південь для розвитку комунікаційних звязків і територій між Лондоном, Парижем і Римом). Аналіз проектних пропозицій щодо структуризації території Західної Європи у 60-70-і роки показав, що комунікаційні коридори, що проектувалися, не поширювалися на соціалістичні країни Східної Європи та суміжні з ними республіки колишнього СРСР. Аналогічні організаційні заходи здійснюються й в Україні. Природні умови України розглянуті як позитивний фактор, що сприяє утворенню єдиної держави (переважно рівнинна територія, корисні копалини, прикордонна гірська дуга Карпат і Чорноморське узбережжя). Галичина, зокрема, являє собою єдиний історико-етнічний простір, в межах якого відбувалася інтеграція культурних традицій українців, поляків, а також німецьких, російських, єврейських громад.Вона являє собою територію з двох боків державного кордону, яка трактується у вигляді взаємоповязаних семи (за кількістю суміжних країн) транскордонних регіонів. Ці регіони розділені на дві основні групи: перша група - регіони, розташовані на південно-західному кордоні, спільному з країнами Східної Європи, політика яких орієнтована на європейську інтеграцію (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія); друга група включає в себе північно-східні регіони, які межують з Республікою Білорусь, Росією та Молдовою (колишні союзні республіки, а тепер - суверенні країни, які входять до складу СНД). Державні кордони регіонів першої групи в недавньому минулому мали статус, відмінний від регіонів другої групи - фактично внутрішньодержавних - адміністративних. Параметри транскордонних регіонів характеризуються наступними граничними показниками: кількість прикордонних областей України - 1-5; довжина кордону - 100-1700 км; віддаленість від кордону - 60-100 км; кількість планувальних осей - 1-4. Порівняльна характеристика транскордонних регіонів вказує на різний рівень їх сформованості та розвитку, що слід враховувати в процесі містобудівного проектування.В першому підрозділі сформульовані наступні загальні принципи містобудівного проектування в системі комплексного управління їх розвитком: соціально-економічна додатковість територій з обох боків державного кордону, виражає можливість компенсувати частину функцій, яких не вистачає, на одній території за рахунок надлишку на іншій.