Примусова репатріація радянських громадян до СРСР після Другої світової війни (український вектор) - Автореферат

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукНауковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Стрільчук Людмила Василівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Захист відбудеться "30" січня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. З дисертацію можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. В дисертації висвітлюються питання примусової репатріації радянських громадян до СРСР після Другої світової війни. Показано наслідки примусової репатріації для радянських громадян і політичного іміджу Союзу РСР у світі.Згадана тема у радянській історіографії не ставилася як така, оскільки побутувала думка, що всі радянські громадяни, які за різних обставин і причин опинилися в роки Другої світової війни поза межами СРСР, одразу ж після закінчення війни повернулися на Батьківщину. Сьогодні, маючи доступ до архівних документів, зарубіжних джерел, нарешті склалася сприятлива можливість дати обєктивну характеристику й оцінку перебігу, масштабам та наслідкам примусової репатріації радянських громадян в СРСР на завершальному етапі Другої світової війни та після її закінчення. охарактеризувати політичну боротьбу навколо питання про репатріацію на завершальному етапі Другої світової війни; Хронологічні рамки дослідження охоплюють проміжок часу від початку формування у значної частини радянських громадян, у тому числі й майбутніх репатріантів, негативного ставлення до радянської дійсності, викликаного примусовою колективізацією, голодомором та політичними репресіями 30-х - 40-х років, і до кінця 40-х - 50-х років ХХ століття - часу, коли припиняється репатріація в СРСР і завершують свою діяльність фільтраційні комісії та інші репатріаційні осередки. Український вектор, відслідкований у дослідженні, пояснюється наступними аргументами: Українська РСР займала найзручніше, з географічної точки зору, положення щодо транспортування репатріантів; в умовах зруйнованої країни прийняти велику масу репатріантів було досить складно, а Українська РСР, порівняно з іншими союзними республіками, мала кращі ресурси для забезпечення утримання репатріантів, до того ж, гостріше інших відчувала нестачу людського фактору.В лоні "боротьби" історіографії соціалістичного та західного таборів щодо інтерпретації подій Другої світової війни, радянські пропагандистські стереотипи, сформовані ще у роки війни, засекреченість архівних матеріалів, стали на перешкоді поглибленому вивченню проблематики примусової репатріації радянських громадян до СРСР. Окрім репатріації, яку автор вважає, виключно добровільною, в роботі простежується думка, що, ті, хто не був репатрійований до СРСР, стали обєктом "брудних спекуляцій з боку правлячих кіл імперіалістичних держав". Автор на конкретних прикладах розкриває суть і характер позиції Сполучених Штатів Америки стосовно примусової репатріації в СРСР, а також утворення та функціонування таборів для переміщених осіб у повоєнній Європі, еміграції колишніх радянських громадян у США після Другої світової війни, врегулювання імміграційного законодавства. Кейданський вперше зробив спробу відтворити побутове облаштування таборів для переміщених осіб, умови життя та праці таборовиків, освітню і культурну діяльність у таборах, шляхи і методи уникнення мешканцями таборів примусової репатріації, дослідив правовий статус переміщених осіб у повоєнній Європі. Управління справами за 1947 рік" нами виявлено документи щодо побутового й трудового влаштування репатріантів, які пройшли фільтрацію; списки репатріантів; дані про особливості роботи збірно-пересильних пунктів; листи і статті репатрійованих громадян до переміщених осіб у західні окупаційні зони з проханнями повернутися на Батьківщину; копії агітаційних радіопередач у західні окупаційні зони; фінансові звіти, повязані із проведенням репатріації; звіти із описом витрачених коштів на транспортування, харчування, утримання репатріантів; звіти про проведену агітаційну та ідеологічно-виховну роботу з репатріантами.