Преса міжвоєнної української еміграції в Європі 1919—1939 рр.: національно-патріотична дискусія - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАРобота виконана на кафедрі історії журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сидоренко Наталія Миколаївна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії журналістики Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Демченко Володимир Дмитрович, Дніпропетровський національний університет, декан факультету систем та засобів масової комунікації; доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення;Проте, в умовах, коли Україна твердо стала на шлях розбудови власної державності, подібне завдання є абсолютно актуальним і необхідним. І хоча увага до історії еміграційної української журналістики значно посилилась останніми роками, однак періодика української еміграції в Європі 1919-1939 рр. усе ще залишається одним із найменш досліджених періодів історичного журналістикознавства. Для досягнення дослідницької мети було поставлено такі завдання: - проаналізувати стан вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, виявити і проаналізувати нову історичну інформацію, визначити повноту джерельної бази для висвітлення досліджуваної теми; Хронологічні рамки дослідження обмежені періодом між двома світовими війнами 1919-1939 рр. Початок дослідження охоплює події після поразки визвольних змагань в Україні, коли на еміграцію вийшла більшість уряду та армії УНР, а також їхні прихильники з різних верств українського громадянства, які змушені були на цей крок, побоюючись репресивних заходів із боку більшовицької влади, що була встановлена на більшості території України. Верхня хронологічна планка дослідження обмежена початком Другої світової війни 1939 р., коли нацистська окупація європейських країн призвела до нових переміщень українців, що вже перебували на еміграції, до припинення діяльності більшості емігрантських політичних партій, громадських організацій, припинення виходу більшості їх органів преси, а в тім і припинення активної національно-патріотичної дискусії на її сторінках.У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, указано на її звязок з науковою проблематикою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його наукову новизну, окреслено теоретичну і практичну цінність результатів, викладено погляд автора на можливості практичного застосування положень дисертаційного дослідження. Перший розділ - «Історіографія проблеми» - складається з двох підрозділів, в яких визначаються основні поняття подальшого дослідження та демонструється стан вивчення проблеми і джерельної бази роботи. Важливе місце в дослідження займають бібліографічні праці М. Багато матеріалів, дотичних не тільки до історії еміграції, але й до історії української преси на еміграції, її ідеологічних змагань, можна почерпнути з мемуарної літератури. Проблема всебічного дослідження діяльності української міжвоєнної еміграції найбільш динамічно почала матеріалізуватися в дослідженнях відразу після проголошення незалежності України 1991 р., коли для науки відкрились широкі можливості доступу до заборонених раніше архівів і бібліотечних фондів, чому підтвердженням є ціла низка дисертаційних досліджень та окремих розвідок і публікацій, присвячених проблемі.Липинський хотів дати «спосіб думання активний, динамічний: що і як ми, Українці, повинні робити, щоб була, щоб здійснилась Україна». Ідеї, віри, леґенди про одну-єдину, всіх Українців обєднуючу вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили, за таку ідею не боролись і тому розуміється така Україна здійснитись, прибрати реальні живі форми не змогла». Натомість бути шовіністом - це значить прикривати свою духовну пустку (безрелігійність) і своє руїнництво: отже, зрадництво, карєризм, здеклясованість - фанатичними вигуками про «неньку Україну», про «рідну мову», про «ми - українці!», про клятих «москалів і ляхів» і т.п.». «Цементом політичним... ми хочемо мати патріотизм - любов до спільної Батьківщини, а не Ваш соціалізм - зненависть місцевих бідних до місцевих багатих, і не Ваш націоналізм - зненависть місцевих «Українців» до місцевих «не-Українців». Цю статтю можна вважати сконцентрованою думкою тої консервативної частини еміграції, яка була повязана з гетьмансько-монархічним середовищем, але за духом своїм не була українською, висловлюючи позицію відновлення великої Росії і України в її складі.По-друге, далася взнаки гостра психологічна криза між різними поколіннями української політичної еміграції - молодші звинувачувало представників старшого покоління у зраді національних інтересів, політичній та державній нездатності, закидаючи їм поразку визвольних змагань і прихід більшовиків до влади в Україні.

Основний зміст дисертації