Поняття, підстави виникнення та види, ознаки та юридична природа представництва, характеристика його правового регулювання. Аналіз цивільного законодавства, особливості представництва без повноважень і доручення, наслідки його припинення, судова практика.
МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Кафедра цивільного та господарського права і процесу КУРСОВА РОБОТА з Цивільного права УкраїниРозмежування різних форм участі третіх осіб у набутті й реалізації цивільних прав і обовязків має важливе значення, оскільки полегшує вибір тих правових засобів, які дозволяють досягти бажаного правового результату. Потреба в представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють в силу закону (наприклад, через відсутність дієздатності) або конкретних життєвих обставин (наприклад через хворобу, відрядження, зайнятість), не може особисто здійснювати свої права і обовязки, але часто до послуг представників звертаються заради того, щоб скористатися спеціальними знаннями і досвідом представника, заощадити час і кошти і т.п. За допомогою представництва можуть здійснюватися не тільки майнові, але і деякі особисті немайнові права, проте не припускається вчинення через представників угод, що за своїм характером можуть бути зроблені тільки особисто, а також інших угод у випадках, передбачених законом (наприклад тільки особисто можна скласти заповіт, укласти договір довічного утримання та ін.). Це визначає інтерес до більш докладного розгляду інституту представництва в цивільному праві України, що підтверджує актуальність обраної теми дослідження. Ціль цієї курсової роботи полягає в дослідженні особливостей і закономірностей інституту представництва в цивільному праві України, для чого можна виділити наступні завдання курсової роботи: - проаналізувати й дати поняття представництву в цивільному праві України за діючим цивільним законодавством;Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Основним правом представника є повноваження діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Але повноваження не лише надає представнику можливість діяти від імені особи, яку він представляє, а й визначає зміст і межі таких дій, виступаючи як вид і міра можливої поведінки - немайнове цивільне право.Розвиток теорії представництва повязують з 16-17 ст, коли була розроблена теорія представництва Гуго Гроцієм, що знайшла законодавче втілення в актах того періоду (кодекс Наполеона); в 19 столітті теорія була перероблена Ієрінга і Лабаном, вони наділили представництво повною автономією відокремивши його від доручення. Перший укладає юридичну угоду, отже, є справжнім контрагентом, другий безпосередньо набуває з оної права та обовязки, отже, вважається початковим і справжнім юридичним субєктом за такою угодою ".У юридичній літературі радянської держави і права представництво в цивільному праві визначалося як "заступництво осіб у цивільному обороті у випадках неможливості для них особисто брати участь при відсутності дієздатності або при повній дієздатності з доброї їх волі". З розвитком вчення про представництво, удосконалювалося визначення: "Представництво - вчинення правочинів та інших дозволених юридичних дій в межах повноважень однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють), в результаті чого права і обовязки виникають, змінюються або припиняються безпосереднього для подається" .Як видно з наведених визначень, категорія "представництво" формується ще в дореволюційному цивільному праві і без істотних змін використовується в радянському цивільному праві; сучасному цивільному праві. При цьому в поняття представництва в "широкому сенсі" включається як пряме представництво (представник діє від імені в інтересах представляють), так і непряме представництво (представник діє від свого імені в інтересах іншої особи). Саннікова, під представництвом, в широкому значенні, слід розуміти правовідносини, в силу якого одна особа (представник) вчиняє дії в інтересах іншої особи (яку представляють) від свого імені або від імені подається з метою створення для останнього бажаних їм правових наслідків.У відносинах представництва прийнято розрізняти три субєкти - що представляється (представлюваний), представника і третю особу, з яким у того, що представляється виникає правовий звязок завдяки діям представника. Представниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Юридична особа може бути представником, якщо це не суперечить цілям її створення. Закон лише забороняє представнику скоювати операції від імені того, що представляється відносно себе особисто, а також відносно іншої особи, представником якого він одночасно є, за винятком випадку комерційного представництва. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.Право на здійснення правочинів від імені іншої особи (повноваження представника) ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон повязує його виникнення.
План
План
Введення
1. Представництво і його цивільно-правове регулювання
1.1 Поняття, ознаки та юридична природа представництва
1.2 Етапи розвитку інституту представництва в цивільному праві
1.3 Відмінність інституту представництва від інших видів участі третіх осіб у встановленні та здійсненні цивільних правовідносин
1.4 Субєкти представництва, їх характеристика
2. Підстави виникнення та види представництва
2.1 Класифікація підстав виникнення представництва
2.2 Окремі види здійснення добровільного представництва
2.3 Представництво без повноважень. Дія в чужому інтересі без доручення
3. Підстави та правові наслідки припинення представництва з цивільного права
3.1 Припинення представництва внаслідок досягнення мети представництва або його неналежного виконання
3.2 Правові наслідки неналежного здійснення представництва
Висновки
Список використаної літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы