Представництво у трудовому праві України - Автореферат

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти i науки України. Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Чанишева Галія Інсафівна, декан соціально-правового факультету Одеської національної юридичної академії Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Хуторян Наталія Миколаївна, провідний науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави i права ім. Захист відбудеться 12 травня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.03 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м.Терміни “представник”, “представництво” застосовуються у чинному трудовому законодавстві, проектах Трудового кодексу України, Закону України “Про соціальний діалог”, у наукових працях вчених-трудовиків, проте у вітчизняній науці трудового права відсутні спеціальні комплексні дослідження цієї проблеми. У звязку з чим перед наукою трудового права постало завдання дослідити відносини, що складаються при реалізації представницької функції представниками працівників і роботодавців, правовий статус осіб, яких представляють - працівників і роботодавців, їхніх представників та систему взаємозвязків між ними. Актуальність дослідження представництва у трудових відносинах пояснюється і необхідністю захисту прав малолітніх працівників, чиї інтереси у сфері праці повинні представляти батьки (опікуни). Наявність різних, певною мірою взаємовиключних точок зору щодо змісту відносин представництва і делегування у трудових відносинах вимагає дослідження цієї проблеми у загальнотеоретичному аспекті, а саме визначення його поняття, ознак, нормативного змісту, відмежування від суміжних правовідносин, дослідження особливостей відносин представництва у системі соціального діалогу у сфері праці. Проблеми представництва працівників і роботодавців досліджуються у працях вітчизняних науковців, присвячених різним аспектам соціального діалогу у сфері праці, колективно-договірного процесу, правового статусу представників працівників та роботодавців: Н.Б.До міжгалузевих ознак представництва у дисертації віднесено наступні ознаки: представництво є правовідношенням, в рамках якого одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють) у набутті нових та здійсненні прав та обовязків останньої у відносинах з третіми особами; представник є субєктом правовідносин тієї галузі права, в якій має місце представництво, нарівні з особою, яку представляють; представник здійснює свою діяльність в інтересах та від імені особи, яку представляють, відносно третіх осіб; дії представника мають юридичне значення для особи, яку представляють, спрямовані на створення юридичних фактів, що обумовлюють виникнення прав та обовязків для останньої; зміст дій представника визначається повноваженням; субєктами представництва є особа, яку представляють (особи, яких представляють), представник (представники), третя особа (треті особи), яких обєднує повноваження та засновані на ньому дії представника; структура представництва також включає внутрішню сторону (відносини особи, яку представляють, та представника) та зовнішню сторону (відносини особи, яку представляють, представника та третьої особи); внаслідок правомірного здійснення повноваження для представника не виникає правових наслідків відносно третіх осіб. Зокрема, термін “представництво” застосовується у чинному трудовому законодавстві (наприклад, ст.2 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, ст.5 Закону України “Про організації роботодавців”), проектах Трудового кодексу України, Закону України “Про соціальний діалог”. Суперечники представництва у трудовому праві у точному значенні цього слова вважають, що у межах трудового відношення немає і не може бути правового відношення особи, яку представляють, і представника, за яким для працівника не виникало б правових наслідків за виконання дорученого йому роботодавцем кола обовязків, або сама можливість, зміст і межі виконання дорученої працівникові трудової функції визначалися б тільки його субєктивним правом. Що стосується відносин соціального партнерства, участі працівників і роботодавців і професійних спілок у встановленні умов праці та застосуванні трудового законодавства, то у даних випадках має місце не представництво, а делегування повноважень роботодавцем, працівниками (трудовим колективом), громадськими, у тому числі й профспілковими, організаціями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ