Представництво і довіреність як спосіб здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку - Курсовая работа

Вступ За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони матимуть лише тоді, коли їх можна здійснити. Здійснення субєктивних цивільних прав - це процес реалізації уповноваженою особою всіх повноважень, що належать до змісту конкретного субєктивного права, для досягнення певного результату. Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов: 1) особу має бути наділено необхідною правоздатністю щодо її цивільних прав; 2) субєкта правовідносин має бути наділено необхідним обсягом дієздатності; 3) дії зі здійснення цивільних прав мають відповідати принципам здійснення цивільних прав. Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, зазвичай не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього. Однією з форм здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов’язків є представництво і довіреність. Представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов’язки. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин. Хоча поняття «представництво» у різноманітних галузях права має різний зміст, воно також має і міжгалузеві ознаки: інститут представництва регулює відносини, у рамках яких одна особа (представник) сприяє іншій (особі, яку представляють) у придбанні і реалізації суб’єктивних прав та обов’язків останньої в її відносинах із третіми особами; таке сприяння здійснюється в інтересах особи, яку представляють; сама можливість, зміст і межі зазначеного сприяння визначається повноваженням - суб’єктивним правом представника; у процесі здійснення повноваження представник діє стосовно третіх осіб; у результаті здійснення повноваження для представника не виникає правових наслідків стосовно третіх осіб. Згідно зі ст.237 ЦКУ представництво -це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво характеризується наступними ознаками: - цивільні права та обов’язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; - представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); - представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; - представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; - правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Ця концепція інтерпретує представництво як діяльність, тобто сукупність дій, що полягають у вчиненні угод та інших юридичних дій однією особою (представником), що діє у межах повноваження від імені іншої особи, - того, кого представляє. У роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12 березня 1999 p. Але усе ж більш правильною здається точка зору Є.Л. Невзгодіної, яка вважає, що договір про спільну діяльність сам по собі не породжує відносин представництва, тому що кожний учасник цього договору приймає особисту участь у веденні загальних справ.