Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності - Курсовая работа

Право як соціальне явище викликає те чи інше ставлення до нього людей, яке може бути позитивним (людина розуміє необхідність і цінність права) або негативним (людина вважає право даремним і непотрібним). Люди в тій або іншій формі виражають своє ставлення до всього, що охоплюється правовим регулюванням, що повязане з уявленнями про право (до законів та інших правових актів, до діяльності суду та інших правозастосовних органів, до поведінки членів суспільства у сфері дії права). Те чи інше ставлення до права і правових явищ в суспільстві може бути у однієї людини і в групи людей, людського співтовариства. В умовах соціального прогресу, ускладненням соціальних звязків відповідним чином змінюється зміст та форми соціальної, а, значить, і юридичної практики. на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення правовиховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності. важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є зясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою.Юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери соціальної діяльності. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. Юридична діяльність, як окремий вид соціальної діяльності, також характеризується певними рисами: Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів. Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій інших субєктів і значною мірою повязана з державною діяльністю. Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціальної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних субєктів у відповідності до вимог права.Для зясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у звязку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно повязані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Теорія і практика по суті невідємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної.Правотворчість виражається у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів. Ознаки правотворчості: здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством (народом) і його субєктами; Ініціативу, пропозицію про необхідність прийняття того чи іншого закону не можна вважати правотворчістю, хоча з ініціативи може початися Правотворчість. Правотворчість - це насамперед форма владної-вольової діяльності держави, формального нормативного закріплення міри свободи і справедливості, яка включає дослідження, узагальнення і систематизацію типових конкретних правовідносин, котрі виникають у громадянському суспільстві, і спрямована на створення нормативно-правового акта [26, 294]. Правотворення живить Правотворчість новими правовими ідеями, правилами поведінки, конкретними рішеннями, угодами, котрі досліджуються, узагальнюються, систематизуються державою, а по тому формулюються в нормах права, зовнішньо виражених у нормативно-правових актах.Державне управління обовязково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за реалізацією. Державне управління як частина державної діяльності має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний характер такого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає першу, найбільш важливу його сторону.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Юридична практика в правотворчій системі суспільства

1.1. Поняття юридичної практики

1.2. Структура юридичної практики

Розділ 2. Види юридичної практики

2.1. Правотворча практика

2.2. Розпорядча практика

2.3. Інтерпретаційна практика

Розділ 3. Правозастосовна практика як окремий вид юридичної практики та її значення в правозастосовній діяльності

Висновки

Список використаних джерел