Правовий звичай як форма права у сучасних правових системах - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук історія політичних і правових ученьРобота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПРН України Корецького НАН України, завідувач відділу теорії держави і права. Захист відбудеться 12.05.2010 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.18 в Національному педагогічному університеті імені М.П. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.В умовах сучасних світових поглядів виникає обєктивна необхідність нової оцінки тієї ролі, яку відігравав і відіграє правовий звичай у правовій системі держави. Актуальність представленого дисертаційного дослідження обумовлюється наступними чинниками:-у сучасному вітчизняному та зарубіжних суспільствах наявні глибокі зміни на соціальному рівні, що призводить до трансформації парадигми законодавства, тому відбувається повне переосмислення форм права, зокрема правового звичаю; -більшість наукових праць розглядає проблематику правового звичаю однобічно або висвітлює лише певні періоди в історії розвитку правового звичаю; Науково-теоретичні дослідження правового звичаю як форми права у сучасних правових системах у вітчизняній юридичній науці складають один з напрямів сучасної теоретичної думки. -дослідження формування правового звичаю як форми права, що закріплюється на державному рівні, окреслення субєктів формування звичаєвого права, а також визначення поняття правового звичаю через дослідження його ознак;Наводиться думка про суспільство з традиційною системою, у якому до правового звичаю не ставляться як до права, відрізняючи його від релігії або моралі. На підставі аналізу етапів розвитку правового звичаю від мононорми, наведено власну періодизацію генези звичаєвого права: 1) поява мононорми, що не розрізняє ні мораль, ні релігію. Ієрархічні відносини стають жорсткішими, точиться боротьба за право посісти місце вождя, глави роду тощо; 3) створення саме правового звичаю (внаслідок розширення суспільства, появи грошово-обмінних відносин, відмежування норм моралі від звичаїв, які регулюють повсякденні відносини (соціальні, побутові), порушення звичаїв та появи санкцій, виникнення глобальної організації суспільства - держави, створення писемності, закріплення державою звичаїв у письмовому вигляді, що і зумовило їх юридичний, правовий характер). Отже, правовий звичай - це соціальна норма, що була визнана суспільством авторитетним її сприйняттям як корисна, необхідна, покликана вирішувати різноманітні розбіжності у житті, побуті, шляхом одноманітного її застосування протягом тривалого часу без змін та закріплена законодавцем на державному рівні; як норма права для захисту інтересів певного суспільства, гарантування виконання прав та обовязків шляхом встановлення визначеної юридичної санкції. „Теоретичні аспекти розмежування понять правовий звичай як джерело права і як форма права” зясовано, що правовий звичай може вважатися як формою права, так і джерелом права.Встановлено, що ключовими факторами виникнення правового звичаю є розвиток суспільства, поява грошово-обмінних відносин, порушення усталених звичаїв, писемності, а також виникнення держави і відповідного закріплення звичаїв на державному рівні. Щодо питання юридичної природи звичаю, то наводиться думка про його соціальний характер, про вплив права на правовий звичай, а також запропоновано характеристику правового звичаю. Глибокий аналіз правових звичаїв як форм права та їх систематизація розкривають розвиток категорії правового звичаю. Правовий звичай розглядається як норма права, а тому є вторинним джерелом або формально-юридичним джерелом права. Тобто прояв звичаю як форми (джерела) права має місце при дослідженні його витоків (юридичних та інших) та дослідженні змісту правового звичаю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації автором наведене теоретичне узагальнення положення правового звичаю на теренах правових систем сучасності.

1. У процесі аналізу виникнення та розвитку правового звичаю розглядаються етапи його еволюції від підкорення вождю до підкорення державі. Визначено, що мононорматика сприймалась як сукупне поняття, яке охоплювало усі норми (норми моралі, норми релігії, норми-звичаї) та не розмежовувалося. Встановлено, що ключовими факторами виникнення правового звичаю є розвиток суспільства, поява грошово-обмінних відносин, порушення усталених звичаїв, писемності, а також виникнення держави і відповідного закріплення звичаїв на державному рівні.

2. У дисертаційному дослідженні простежено шлях набуття звичаями правової форми. Через аналіз правових звичаїв у різних правових системах світу зроблено висновки про те, що звичай стає правовим різними шляхами: санкціонування суду, мовчазна згода, державне та законодавче закріплення. Щодо питання юридичної природи звичаю, то наводиться думка про його соціальний характер, про вплив права на правовий звичай, а також запропоновано характеристику правового звичаю. Глибокий аналіз правових звичаїв як форм права та їх систематизація розкривають розвиток категорії правового звичаю.

3. Поняття правового звичаю як форми права вирішується шляхом ототожнення форми та джерела права. Правовий звичай розглядається як норма права, а тому є вторинним джерелом або формально-юридичним джерелом права. Тобто прояв звичаю як форми (джерела) права має місце при дослідженні його витоків (юридичних та інших) та дослідженні змісту правового звичаю. Місце правового звичаю серед існуючих форм права показує, що він може бути названим сучасною формою права завдяки пристосуванню до суспільних відносин і їх правовому регулюванню.

4. Правовий звичай у мусульманській правовій системі посідає третє місце після норм світського права і норм мусульманського права. Лише правовий звичай автентичного характеру може мати силу в мусульманських державах. Яскравим прикладом мусульманського правового звичаю є Суни - збірники правових звичаїв. Тобто підтверджується авторське положення про значення правового звичаю у релігійних правових системах мусульманських країн як одного з найбільш дієвих джерел.

5. Індуське право, можливо, серед усіх правових систем є таким, що дотепер поширює свій вплив через правові звичаї. Доведено, що значною мірою через терпимість індійського права до різних релігійних течій, правовий звичай залишається однією з основних форм сучасної правової системи Індії (звичайно, після закону). Правовий звичай в Ізраїлі досить часто асоціюється з релігійними постулатами. Він має ознаки імперативності та застосовується переважно у шлюбно-сімейних відносинах, у договірних відносинах, при звільненні працівників з роботи тощо.

6. Перебування народів Африки в колоніальній залежності вплинуло на еволюцію правового звичаю: прадавні звичаї повністю трансформовано або ж залишено у первісному стані, чи їх заперечують як форму права або застосовують разом з законом. Традиційна правова система далекосхідних країн Китаю та Японії з давнини базувалася на встановленні жорстких обмежень для соціуму. Тому правові звичаї Китаю та Японії є скоріше нормами табу, ніж регуляторами суспільних відносин. Саме у цих країнах можна стверджувати про концепцію виникнення правового звичаю на підґрунті поняття „табу”.

7. Правовий звичай романо-германської та англосаксонської правових систем заперечується як форма права або використовується у дуже вузькому колі відносин. Сучасний світ англосаксонського права визнає дію правового звичаю лише у випадку його застосування протягом сорока років. У романо-германській правовій системі законодавці відвели правовому звичаю допоміжну роль і закріпили у відносинах торгового мореплавства, навігаційному праві тощо.

8. Україна як представник романо-германської правової системи зберігає свою самобутність, відмінну від інших словянських країн. Правовий звичай сучасної України займає допоміжне, але необхідне місце у правовому житті держави. Він регулює питання цивільної, торговельної сфер. Деякі сучасні закони - це колишні правові звичаї, що інтегровані з плином часу. Правовий звичай не є джерелом права за Конституцією України, проте він зберігає своє значення як чинник правосвідомості, що сформувалась під впливом духовних та релігійних постулатів.

Статті у наукових фахових виданнях

1. Васянович О.А. Вплив основних постулатів ісламу на формування права мусульман / О.А. Васянович // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - № 39. - С. 93-98.

2. Васянович О.А. Відображення звичаїв індусів у сучасному праві Індії / О.А. Васянович // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - № 40. - С. 39-44.

3. Васянович О.А. Правовий звичай в правових системах країн Африки та Мадагаскару / О.А. Васянович // Часопис Київського університету права. - 2008. - № 2. - С. 38-42.

4. Васянович О.А. Теоретичні аспекти класифікації правових звичаїв / О.А. Васянович // Держава і право : зб. наук. праць. - К. : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - № 41. - С. 69-74.

Тези доповідей на конференціях, що додатково відображають результати дослідження

1. Васянович О.А. Канонічне право: історія та сучасність / О.А. Васянович // Трансформація політичної системи: соціальні перетворення та законодавчий процес: Всеукраїнська теоретична й науково-практична конференція з правознавства, політології та соціології (22 травня 2007 року). - К. : Віче, 2007. - Т. IV (Спецвипуск). - С. 41-42.

2. Васянович О.А. Правовий звичай: поняття, ознаки та відображення у сучасному українському законодавстві / О.А. Васянович // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Збірник матеріалів ІХ міжнародної наукової конференції (27.01 - 31.01.2008 р., м. Косів Івано-Франківської області).? К.: Вид-во КУП, 2008. - Вип. 9. - С. 110-112.

3. Васянович О.А. Правовий звичай та інші джерела права у сучасному праві Ізраїлю / О.А. Васянович // Четверті юридичні читання: Матеріали Міжнародної наукової конференції (Київ, 3 - 4 квітня 2008 р.). - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - С. 108-110.

4. Васянович О.А. Права людини на обєднання у політичні партії в мусульманських країнах / О.А. Васянович // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Збірник тез і наукових доповідей IV Міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (14-15 березня 2008 р.). - Луцьк: Вид-во ВНУ імені Л.Українки, 2008. - С. 13-14.

5. Васянович О.А. Природа мононорми як основи правового звичаю / О.А. Васянович // Правова система України в світлі європейського вибору: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (Київ, 13 червня 2008 р.). - К.: Юридична думка, 2008. - С. 36-39.