Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукНауковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Репецький Василь Миколайович завідувач кафедри міжнародного права Львівський національний університет імені Івана Франка Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Муравйов Віктор Іванович завідувач кафедри порівняльного та європейського права Київський національний університет імені Тараса Шевченка кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Савчук Костянтин Олександрович відділ міжнародного права та порівняльного правознавства Інститут держави і права імені В.М. Захист відбудеться “10” квітня 2006 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього обєднання. Даний звязок було інституціоналізовано в створенні суттєво нового органу ЄС - Європейського Парламенту та наданні прямого виборчого права громадянам Євросоюзу. Тому дослідження інституційного механізму Євросоюзу, правового статусу Європейського Парламенту та його участі в процесі прийняття рішень ЄС - становить актуальну проблему української правової науки в цілому. У звязку з цим, важливим є аналіз інституційного механізму та процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що дасть змогу визначити напрями проведення правової та адміністративної реформи в нашій державі та реалізувати нові інструменти співробітництва між Україною та ЄС. Основний внесок у дослідження системи органів та інститутів ЄС та процесу прийняття рішень в Європейському Союзі зробили вчені та фахівці з держав-членів ЄС Г. де Бурка, В.Перший розділ “Загальна характеристика Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу” присвячено дослідженню правового статусу Європейського Парламенту в інституційній системі ЄС від початку інтеграційних процесів в Європі до напрямків конституційної реформи Європейського Союзу. Створений згідно з Римським договором 1957 р., Європейський Парламент, названий у договорі Асамблеєю, був по суті органом міжпарламентського співробітництва держав - членів ЄС, адже складався з представників країн ЄС, які були членами національних парламентів, хоча договором передбачалося проведення прямих виборів в державах-членах. В роботі Європейський Парламент порівнюється як з органами міжпарламентського співробітництва, такими як Міжпарламентська асамблея СНД та Парламентська Асамблея Ради Європи, так і з представницьким органом держави. Так, Європейський Парламент дає згоду на затвердження Президента, членів Європейської Комісії та Омбудсмена, хоча призначення членів правління Європейського центрального банку та Європейської рахункової палати здійснюється лише шляхом консультацій з Парламентом. Оскільки політична інтеграція в Європейському Союзі буде поглиблюватись, суттєвою реформою може стати номінація кандидата на посаду Президента Комісії кожною політичною групою перед парламентськими виборами, що персоніфікує вибори до Європейського Парламенту і дозволить підвищити правову свідомість громадян Європейського Союзу.У висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, які розкривають особливості правового статусу Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу. Європейський Парламент можна умовно характеризувати не тільки як інститут, що здійснює функції представницької установи, а як парламентський представницький орган, оскільки його існування та функціонування доповнюють механізм керування і управління Співтовариствами і Союзом таким важливим елементом як участь представників, обраних народами, в здійсненні владних і управлінських повноважень. Загалом такі кроки свідчать про поступове прагнення Європейського Парламенту здійснювати все більший вплив на процес формування інституційного механізму, що призведе до посилення демократичної легітимності та відкритості системи органів та інститутів ЄС. Проаналізувавши форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень (консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди), можна дійти висновку, що роль Парламенту розвинулась від формально консультативних повноважень до становлення законодавчого органу на рівні Співтовариства. Таким чином, за роки існування Європейських Співтовариств і Європейського Союзу склалася доволі складна й зовсім неоднакова практика, визначальною рисою якої є поступове розширення повноважень Європейського Парламенту та, відповідно, демократизація процесу прийняття рішень.

2. Основний зміст роботи

У висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, які розкривають особливості правового статусу Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу. Виконане дослідження дало змогу зробити наступні висновки: 1. Виходячи з положень загальної теорії права та застосовуючи їх до права міжнародного, Європейський Парламент за правовою природою може бути визначений як орган парламентського типу. З поглибленням інтеграційних процесів спочатку в Європейських Співтовариствах, а тепер Європейському Союзі продовжується трансформація Європейського Парламенту з органу міжпарламентського співробітництва на представницький інститут з рисами класичного парламенту.

2. Розглянувши процедури формування, склад та структуру Європейського Парламенту, права та обовязки депутатів можна зробити висновок, що за всіма формальними ознаками Європарламент є виборним представницьким органом Європейського Союзу. Прямі вибори депутатів Європарламенту змінили міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу в процесі прийняття рішень. Європейський Парламент можна умовно характеризувати не тільки як інститут, що здійснює функції представницької установи, а як парламентський представницький орган, оскільки його існування та функціонування доповнюють механізм керування і управління Співтовариствами і Союзом таким важливим елементом як участь представників, обраних народами, в здійсненні владних і управлінських повноважень.

3. Правове положення Європейського Парламенту визначається ступенем впливу на формування системи органів та інститутів ЄС. Звязок між службовцями Співтовариства та депутатами здобув характерні риси відносин “уряд-парламент”, що притаманно системі державного управління країни. Загалом такі кроки свідчать про поступове прагнення Європейського Парламенту здійснювати все більший вплив на процес формування інституційного механізму, що призведе до посилення демократичної легітимності та відкритості системи органів та інститутів ЄС. З доволі високим ступенем певності можна стверджувати, що інтереси подальшого розвитку інтеграційних процесів та підвищення їх ефективності продовжують залишатись важливим фактором розвитку інституційного механізму ЄС, котрому притаманні риси, властиві, як правило, державі.

4. Проаналізувавши форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень (консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди), можна дійти висновку, що роль Парламенту розвинулась від формально консультативних повноважень до становлення законодавчого органу на рівні Співтовариства. Таким чином, за роки існування Європейських Співтовариств і Європейського Союзу склалася доволі складна й зовсім неоднакова практика, визначальною рисою якої є поступове розширення повноважень Європейського Парламенту та, відповідно, демократизація процесу прийняття рішень.

5. Характерною ознакою механізму реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту є застосування погоджувальної процедури, яка є основою спільного прийняття рішень. Власне, ця заключна стадія переговорів між Радою і Парламентом змінила підхід до процесу прийняття рішень. Простежується тенденція Парламенту зосереджуватись не на процесуальних моментах надання консультативного висновку щодо проекту рішення, але внесення змін і доповнень до нормативних актів. Слід підкреслити, що поступово змінюється здійснення парламентарями права законодавчої ініціативи, адже Парламент може вимагати розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів від Комісії, якщо ця необхідність передбачена установчими договорами.

6. Бюджетний процес, який супроводжувався спочатку певними конфліктними ситуаціями з Радою ЄС, в даний час характеризується високим рівнем співпраці у формі тристоронніх засідань між Радою, Комісією та Парламентом (так званих “тріалогів”) та засідань узгоджувальних комітетів, що було формально закріплено міжінституційними угодами. Хоча залишається відмінність між повноваженнями Парламенту щодо видатків ЄС та незначним впливом на структуру доходів для фінансування цих видатків, все ж бюджет використовується Парламентом як важіль впливу на політики ЄС, розширення повноважень і відповідно збільшення демократичного контролю щодо процесу прийняття рішень Європейського Союзу.

7. Європейський Парламент розвинув свої контрольні повноваження, які є близькими до аналогічних парламентських функцій в державах-членах, і, відповідно, інші органи Співтовариства вже не можуть не брати їх до уваги. Характерним є також те, що перелік доступних Парламенту контрольних механізмів постійно зростає, що сприяє посиленню демократичного контролю та взаємної відповідальності між органами та інститутами ЄС. Поступово контрольні повноваження Парламенту були розширені, зокрема щодо призначення та підзвітності посадових осіб ЄС, обговорення та надання висновків, створення слідчих комісій, посилення відповідальності Комісії перед Парламентом тощо.

8. Компетенцію Європейського Парламенту в сфері здійснення зовнішньої політики Європейських Співтовариств та зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу можна порівнювати з компетенцією національних парламентів у сфері зовнішніх зносин. Європейський Парламент відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розширення Європейського Союзу та прийняття нових членів, адже необхідно отримати обовязкову згоду Європарламенту на укладання угод про асоціацію та угод про прийняття нових членів.

9. Роль Європейського Парламенту постійно зростає, в тому числі з питань зовнішніх зносин Європейського Союзу, оскільки інші органи та інститути ЄС надають все більшого значення його рішенням та пропозиціям. Відповідно, нашій державі слід зосередитись на поглибленні міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС з огляду на процес гармонізації законодавства та стратегічну мету - вступ до Європейського Союзу.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено автором у наступних публікаціях

1. Довгань В.М. Повноваження Європейського Парламенту в сфері зовнішньої політики Європейського Союзу // Українське право. - Київ, 2003. - № 1. - С. 221-224.

2. Довгань В.М. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу // Український часопис міжнародного права. - Київ, 2003. - № 3. - С. 95-99.

3. Довгань В.М. Правовий механізм реалізації політичних прав громадян ЄС // Вісник Львівського університету: Серія міжнародні відносини. - Львів, 2004. - Вип. 12. - С. 179-184.

4. Довгань В.М. Місце Європейського Парламенту в інституційній системі Європейського Союзу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. Вип. 27. - С. 593-598.

5. Довгань В.М. Правові основи міжпарламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом // Вісник Львівського юридичного інституту: Серія юридична. - Львів, 2005. - Вип. 2. - С. 225-232.

6. Довгань В.М. Правотворчі повноваження Європейського Парламенту // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. - Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - С. 635-637.