Правовий режим земель оздоровчого призначення - Дипломная работа

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Кабінет Міністрів України Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Єрмоленко Володимир Михайлович, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права ім. академіка В. З. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПРН України Семчик Віталій Іванович, Інститут держави і права ім. Захист відбудеться «23» вересня 2009 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, м.В умовах загрозливої екологічної ситуації та надмірної інтенсифікації темпів життя сучасного індивіда зростає значення й цінність природних лікувальних ресурсів, використання яких здійснюється для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей. Землі, які мають природні лікувальні ресурси, з прийняттям Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001р. були законодавчо виокремлені у самостійну категорію з назвою «землі оздоровчого призначення». Зважаючи на проблеми законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення та відсутність доктринальних підходів з цього приводу, постала нагальна потреба здійснення комплексного наукового дослідження даної галузі суспільних відносин. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного наукового аналізу правового режиму земель оздоровчого призначення, виявленні особливостей їх охорони і використання, а також виробленні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення відповідного законодавства. визначити юридичну природу категорії «правовий режим земель оздоровчого призначення», сформулювати поняття «правовий режим земель оздоровчого призначення» та визначити його зміст;Розділ перший має назву «Землі оздоровчого призначення як категорія земель України» і складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються теоретичні аспекти правового режиму земель оздоровчого призначення. «Становлення та розвиток законодавства про землі оздоровчого призначення» зроблено загальний аналіз становлення та розвитку законодавства про землі оздоровчого призначення, виділено чотири етапи нормативно-правового регулювання відносин, повязаних з їх використанням та охороною, визначені недоліки та запропоновані можливі шляхи вдосконалення чинного законодавства з питань забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення. «Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення» і дотепер розвиток законодавства про землі оздоровчого призначення можна поділити на чотири етапи: перший етап (1919-1968 рр.) характеризується законодавчим закріпленням земель курортів як виду земель спеціального призначення (Положення ВУЦВК «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» від 26 травня 1919), прийняттям кодифікованих актів земельного законодавства загальносоюзного (Загальні засади землекористування і землевпорядкування від 15 грудня 1928 р.) та республіканського (Земельного кодексу 1922 року), а також спеціальних нормативно-правових актів щодо забезпечення використання та охорони земель курортів («Положення про українське курортне управління», «Положення про санітарну охорону курортів і місцевостей лікувального значення» тощо); другий етап (1968-1990 рр.), упродовж якого після зміни найменування категорії із «земель спеціального призначення» на «землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення» були прийняті нормативно-правові акти, що врегульовували питання складу земель курортів, правового режиму земель у межах округів санітарної охорони й інші аспекти організації та функціонування курортів (Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1968 р., Земельний кодекс Української РСР 1970 р.); третій етап (1990-2001 рр.), який характеризується віднесенням земель оздоровчого призначення до категорії земель зі схожим цільовим призначенням (екологічним характером використання та посиленим ступенем охорони) і прийняттям на цій основі відповідних законодавчих актів (Закон України «Про курорти» 2000 р.); четвертий етап (розпочався з 2001 р. і триває дотепер) характеризується виокремленням у законодавчому порядку земель оздоровчого призначення у самостійну категорію. 94) території лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів входять до категорії земель з назвою: «землі особливо охоронюваних територій», а в Республіці Білорусь землі оздоровчого призначення входять до складу збірної категорії, яка має назву: «землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» (розд.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ