Правове становище селянського (фермерського) господарства - Реферат

На тему: "Правове становище селянського (фермерського) господарства"У звязку з тим, що виникнення СФГ повязано насамперед з земельними відносинами, важливе значення для цього має стаття 14 Конституції, яка гарантує право власності на землю, а саму землю правомірно оголошує «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави». І хоч у самій статті немає терміну «приватна» власність, він, на нашу думку, презюмується оскільки у статті 14 говориться про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою «виключно відповідно до закону». Хоч законодавством України проголошено принцип «рівноправності всіх форм власності» (точніше: субєктів усіх форм власності) практично фермери його реалізувати не можуть у звязку з величезною різницею економічної бази, наприклад, колективних сільскогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств. Зокрема, стаття 41 Конституції, яка регламентує базові відносини власності (в тому числі і приватної) містить норму про те, що «громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися обєктами державної та комунальної власності відповідно до закону». Розвиток конституційного процесу повинен активізувати прийняття нового Цивільного кодексу України, який має увібрати до свого змісту значну частину норм законодавства про власність та підприємництво.Відродження українського села і селянства, що є одним із найважливіших завдань нашої молодої незалежної держави, стало можливим після прийняття Законів "Про власність", "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про підприємництво", після вилучення з вітчизняного законодавства положень про монополію соціалістичного способу господарювання та соціалістичної власності на засоби виробництва, насамперед - на землю, після політичної реабілітації селянства, визнання за ним права самостійно господарювати нарівні з іншими аграрними товаровиробниками. Особливу роль у цьому процесі відіграв Закон "Про селянське (фермерське) господарство", прийнятий 20 грудня 1991 р. У цьому акті було підкреслено, що ним визначаються економічні, соціальні та правові основи створення і діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, гарантується право її громадян на добровільне створення цих господарств, самостійність останніх, їх рівність з іншими формами господарювання в агропромисловому комплексі, а також рівноправність їх членів із особами, зайнятими в інших сферах народного господарства. Саме політична реабілітація селянської самостійності, прийняття з цього приводу законодавчих актів сприяли збільшенню в Україні кількості селянських (фермерських) господарств. Його основу зазвичай становить окрема сімя, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі обєднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворюється для виробництва продовольства і сировини рослинного і тваринного походження; члени цього субєкта підприємництва підтримують між собою трудові звязки, беруть особисту участь у веденні господарства (фактичному господарюванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства в селянському (фермерському) господарстві".Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке господарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування), а затверджує голова районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів До складу комісії включаються представники районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район) Ради народних депутатів, управління сільського господарства та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністрації, асоціації фермерів, сільської (селищної) Ради народних депутатів, на території якої передбачається відведення земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства, та інших заінтересованих державних і громадських організацій. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку. У постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства надаються землі, що перебувають у державній власності, а в тимчасове - ділянки з земель запасу, а також лісового і водного фондів.З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у приватну власність або надаватись у користування постійне і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди.

План

1. Загальна характеристика законодавства про селянське (фермерське) господарство

2. Поняття селянського (фермерського) господарства та його правові ознаки

3. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державної реєстрації

4. Порядок надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Література

1. Загальна характеристика законодавства про селянське (фермерське) господарство