Правове регулювання захисту соціально–економічних прав людини в сфері праці - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Правове регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праціКонституція України закріпила доволі широкий перелік соціально-економічних прав людини і громадянина, який сьогодні є одним з найповніших у порівнянні з конституціями інших країн світу. Для забезпечення реалізації вищезазначених прав в Україні створено доволі розгалужену нормативну базу, на державні органи, в тому числі й спеціально створені, покладено обовязки щодо забезпечення та захисту соціально-економічних прав тощо. Наукове дослідження питань захисту соціально-економічних прав людини покликане допомогти удосконаленню як законодавства, так і правозастосовній практики у цій сфері. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці. За допомогою історико-правового методу досліджувалося становлення та розвиток соціально-економічних прав людини та їх захисту в Україні і світі (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2).У підрозділі 1.1 "Соціально-економічні права та їх місце в системі прав людини" досліджено точки зору вчених на категорії „права людини” та „права громадянина”, проаналізовано співвідношення категорій „права” та „свободи”, висвітлено історію розвитку ідеї прав і свобод людини, визначено природу соціально-економічних прав людини, досліджено історію закріплення соціально-економічних прав людини на міжнародному та національному рівнях, подано визначення поняття „соціально-економічні права людини”, досліджено історію законодавчої регламентації та сучасний стан справ в сфері реалізації права на працю в Україні. У підрозділі 1.2 „Захист соціально-економічних прав людини як основна функція соціальної правової держави” досліджується історія проблеми захисту прав громадян, проаналізовано погляди вчених на співвідношення термінів „захист прав” та „охорона прав”, досліджено категорії „функції держави”, „соціальна держава”, „правова держава”, визначеноя форми захисту соціально-економічних прав людини. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів. У підрозділі 2.1 „Міжнародно-правовий захист соціально-економічних прав людини” досліджено міжнародні та європейські документи, які регламентують питання захисту соціально-економічних прав людини, проаналізовано практику діяльності Європейського суду з прав людини як захисника соціально-економічних прав. У підрозділі 2.2 „Закордонний досвід в сфері захисту соціально-економічних прав людини” досліджено досвід промислово розвинутих країн у сфері захисту соціально-економічних прав людини.В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці. Існує доцільність як у законотворенні, так і в інших сферах діяльності застосовувати термін „соціально-економічні права”, виходячи з близькості за характером категорій „соціальні” та „економічні”, що проявляється навіть в тому, що окремі права можна відносити як до соціальних прав, так і до економічних (наприклад, право на працю). Під соціально-економічними правами слід розуміти можливості людини та громадянина в сфері власності, підприємництва, праці та відпочинку, соціального захисту, житлового забезпечення та охорони здоровя, що мають за мету створення умов для належного розпорядження особою власністю і працею та захист працівників що опинилися в складній життєвій ситуації, як з боку держави, так і з боку суспільства. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів. доповнити Проект статтею з назвою „Самозахист працівниками своїх прав” з таким змістом: „1.Самозахист - встановлені законом самостійні дії працівника по охороні своїх прав без звернення за допомогою до державних та інших уповноважених органів.

1. Основний зміст роботи

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці. До основних з яких віднесено такі

Усі права людини закріплені на міжнародному та національному рівнях є рівними, неподільними та взаємоповязаними. А реалізація та захист соціально-економічних прав, закріплених в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конституції України, повинні бути забезпечені державою незалежно від рівня економічного розвитку.

Існує доцільність як у законотворенні, так і в інших сферах діяльності застосовувати термін „соціально-економічні права”, виходячи з близькості за характером категорій „соціальні” та „економічні”, що проявляється навіть в тому, що окремі права можна відносити як до соціальних прав, так і до економічних (наприклад, право на працю).

Під соціально-економічними правами слід розуміти можливості людини та громадянина в сфері власності, підприємництва, праці та відпочинку, соціального захисту, житлового забезпечення та охорони здоровя, що мають за мету створення умов для належного розпорядження особою власністю і працею та захист працівників що опинилися в складній життєвій ситуації, як з боку держави, так і з боку суспільства.

Захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна обєднати у дві групи і юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів.

Обґрунтовано доцільність внесення таких змін і доповнень до проекту Трудового кодексу України: - доповнити ст. 3 „Основні засади правового регулювання трудових відносин” таким пунктом: „забезпечення права професійних спілок здійснювати громадський профспілковий контроль за дотриманням трудового законодавства”;

- доповнити Проект статтею з назвою „Самозахист працівниками своїх прав” з таким змістом: „1.Самозахист - встановлені законом самостійні дії працівника по охороні своїх прав без звернення за допомогою до державних та інших уповноважених органів.

2. З метою самозахисту трудових прав працівник може відмовитися від виконання роботи, не передбаченої трудовим договором, або якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоровя, а також призупинити роботу, у випадку затримки виплати заробітної плати на строк більше трьох днів, на весь період до виплати затриманої суми.

3. На час відмови або призупинення роботи за працівником зберігається середній заробіток.

4. Роботодавцю забороняється переслідувати працівників за використання ними передбачених законодавством способів самозахисту трудових прав.”;

- видалити норму ст. 442, яка закріплює можливість отримання працівником компенсації замість поновлення на роботі, як таку, що суперечить засадам трудового права і послабляє захист соціально-економічних прав працівників;

- вдосконалити визначення індивідуального трудового спору, яке закріплене в ст. 422 шляхом додання слова „неврегульовані” перед словом „розбіжності”.

Існує необхідність удосконалити Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” шляхом запровадження окремої глави з назвою „Правовий статус Уповноваженого”, в яку повинні увійти статті з назвами: „Завдання Уповноваженого”, „Функції Уповноваженого”, „Права Уповноваженого”, „Обовязки Уповноваженого”, „Відповідальність Уповноваженого”. „Гарантії діяльності Уповноваженого”.

Для підняття авторитету інституту омбудсмена в Україні та підвищення його можливостей у справі захисту соціально-економічних прав людини необхідно передусім провести такі заходи: закріпити обовязковий характер рішень омбудсмена, наділити його правом законодавчої ініціативи, запровадити регіональних представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З метою удосконалення судового захисту соціально-економічних прав вважаємо за доцільне: по-перше, вдосконалити судову систему України шляхом запровадження спеціалізованих трудових судів, по-друге, розробити та прийняти Трудовий процесуальний кодекс України, по-третє, передбачити можливість звернень громадян до Конституційного Суду України зі скаргами на порушення конституційних прав і свобод.

Викласти ч.1 ст. 93 Конституції України в такій редакції: „Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всеукраїнським профспілкам та профобєднанням”.

Існує необхідність закріплення в проекті Трудового кодексу України всіх повноважень профспілок, які сьогодні передбачені трудовим законодавством. Запропонований же проект звужує повноваження профспілок, зокрема позбавляє профспілкові органи права вимагати від роботодавця розірвання трудового договору з керівником підприємства, якщо він порушує трудове законодавство; погоджувати встановлення шестимісячного строку випробування під час прийняття на роботу тощо. У цьому контексті не зайвим буде звернути увагу на норму ч. 3 ст. 22 Конституції України, що під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

1. Веприцький Р.С. Самозахист соціально-економічних прав // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2008. Вип.42. - С.289 -294.

2. Веприцький Р.С. Соціально-економічні права: до визначення правової природи // Форум права. - 2008. - № 1. - С.32-37 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htt://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008 -1/08 vrsvpp.pdf.

3. Веприцький Р.С. Окремі аспекті забезпечення соціально-економічних прав людини // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008р. - №2. - С.194-198.

4. Веприцький Р.С. Напрямки захисту соціально-економічних прав людини профспілками // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008р. - №3. - С.192-195.

5. Веприцький Р.С. Захист соціально-економічних прав людини громадськими організаціями // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин. Матеріали науково-практичної конференції (м. Чернігів, 31травня-2 червня). - Чернігів. - 2007. - С.210-214.

6. Веприцький Р.С. Розділ 1 (підрозділ 1.3. Правове забезпечення цивільного контролю за діяльністю міліції), Розділ 2, (підрозділ 2.2 Субєкти цивільного контролю за діяльністю міліції та їх повноваження). Цивільний контроль за діяльністю міліції // Науково-практичний посібник. Іншин М.І., Музичук О.М. та ін. Видавництво Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків, - 2008. - 206 с.

7. Веприцький Р.С. Коментар до глави 14. Науково-практичний коментар Кодексу законів про працю України // За заг. ред. О.О. Погрібного. - Всеукраїнська асоціація видавців „Правова єдність”, Харків, - 2008. - 456с.

Размещено на .ru