Правове регулювання соціального захисту інвалідів в Україні - Автореферат

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Правове регулювання соціального захисту інвалідів в УкраїніРоботу виконано в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України. Захист відбудеться «23» березня 2009 року о «13» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Обґрунтована необхідність застосування сучасного підходу до визначення понять інвалідність і інвалід з огляду на приналежність України до держав з соціальною моделлю правовідносин людина - інвалід - держава, при якій проблема інвалідності розглядається не як особиста для людини з обмеженими фізичними можливостями, а як наслідок соціальної дезатаптації. Інвалідність визначена як наявність у людини певної хвороби чи вади, яка унеможливлює виконання особою якихось звичних та життєво необхідних для неї дій чи процесів, що тягне визнання людини інвалідом в установленому порядку і відповідне піклування про неї у вигляді соціальної допомоги і захисту. Загальними ознаками інвалідності визначені: а) соціальна недостатність; б) фізичний або психічний розлад здоровя, який є вродженим або виникає внаслідок травми чи захворювання; в) позбавлення людини в результаті такого розладу певних умінь чи навичок, які зазвичай притаманні людському організму; г) потреба в соціальній допомозі, реабілітації; д) причинний звязок між визнанням людини інвалідом і обовязком держави здійснювати соціальний захист відносно неї.Розвиток і становлення змісту поняття «інвалід» характеризується численними змінами упродовж століть. За сучасних умов законодавці більшості країн намагаються виправити історично зумовлені помилки у ставленні до інвалідів, здійснюючи низку заходів щодо їх реабілітації та адаптації у суспільстві. Однак за сучасних умов проблема реабілітації інвалідів та адаптації їх до максимально активного життя у суспільстві набирає все більшої актуальності. Не тільки інвалід повинен пристосовуватися до життя, але й держава зобовязана надавати йому соціальний захист і допомогу. Для досягнення поставленої мети дослідження визнано за необхідне вирішити такі завдання: - дати визначення поняття та зясувати сутність соціального захисту, виявити відмінності змісту понять “соціальний захист” і “соціальне забезпечення”;Наголошено, що одним із чинників розвитку та становлення поняття “соціальний захист” є те, що до прийняття у 1996 році Конституції національне законодавство активно використовувало поняття “соціальне забезпечення”, котре, як було визначено вище, є дещо вужчим, ніж соціальний захист. Визначено, що під соціальним захистом слід розуміти систему правовідносин, які виникають між державою, що зобовязана забезпечувати громадян в разі настання певних обставин, які унеможливлюють повноцінну діяльність та всебічно знижувати вірогідність настання цих обставин, а також громадянами, яким надано право на отримання всебічної допомоги у випадку настання визначеного кола умов, передбачених законом. У розділі 2 “Державна політика в сфері соціального захисту інвалідів”, який складається з чотирьох підрозділів, досліджено становлення та розвиток понять інвалід і інвалідність, їх еволюцію та сучасний зміст; визначено особливості і гарантії реалізації інвалідами прав на працю та пенсійне забезпечення; виявлено і вивчено проблеми відповідного законодавства та практики його застосування, запропоновано шляхи їх подолання. Виділено чотири етапи формування понять: на першому етапі інвалідами називали лише військовослужбовців, які постраждали під час військових дій; на другому - інвалідами визначали будь-яких людей з розладом функцій організму, але характерним було ізолювання таких людей і негативне відношення суспільства до них; третій етап повязується з розвитком промисловості, розширенням виробництва, що супроводжується збільшенням чисельності найманих працівників і відсутністю належних умов праці на багатьох підприємствах, як результат - зростання кількості нещасних випадків, виробничих травм, професійних захворювань, що призводить для визначення людей, постраждалих на виробництві, інвалідами; четвертий етап характеризується усвідомленням необхідності встановлення юридичних гарантій, врахуванням не тільки медичного критерію, а й соціально - економічних причин виникнення інвалідності, неможливістю визначення інваліда як хворого, якого погано, недостатньо, невдало лікували або не лікували. Акцент на необхідність усвідомлення інвалідами своїх прав дозволяє визначити Україну державою, яка відноситься до того напрямку розвитку взаємовідносин між людиною - інвалідом і суспільством, коли інвалідність визначається соціальною проблемою, де обмежені можливості визнаються наслідком того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ