Правове регулювання робочого часу на підприємствах державного і приватного секторів економіки України - Автореферат

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукЗахист відбудеться "3" липня 2010 р. о "10" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. У розвитку правового регулювання робочого часу виділено 4 етапи: 1-й - (1882 - 1913 рр.) - становлення правового регулювання робочого часу на підставі фабрично-заводського законодавства; 2-й - (1913-1917 рр.) - подальший розвиток правового регулювання робочого часу на підставі Статуту про промислову працю (1913 р.); 3-й - (1917-1990 рр.) - правове регулювання робочого часу в роки Української РСР; 4-й - (1991 р. Запропоновано в майбутньому Трудовому Кодексі України закріпити дефініцію поняття "робочий час" як час, установлений угодою між працівником, виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або вільно обраними працівниками їх представниками (представником) і роботодавцем у межах визначеної цим Кодексом максимальної тривалості, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобовязаний виконувати покладені на нього трудові функції. Рекомендуется в будущем Трудовом кодексе Украины закрепить дефиницию понятия "рабочее время" как время, установленное соглашением между работником, выборным органом первичной профсоюзной организации (профсоюзным представителем) или свободно избранными работниками их представителями (представителем) и работодателем в рамках определенной этим Кодексом максимальной продолжительности, на протяжении которого работник согласно правилам внутреннего трудового распорядка обязан выполнять возложенные на него трудовые функции.У складному комплексі питань, повязаних з дослідженням особливостей правового регулювання праці в умовах переходу України до ринкової економіки важливе місце посідає проблема правового впорядкування робочого часу. Різноманіття видів трудової діяльності, що виникають при реалізації громадянами свого права на працю та їх специфіка, вказують на велике значення подальшого розвитку правового регламентування окремих видів робочого часу. Робочий час, як один із центральних інститутів трудового права, становить собою сукупність правових норм, установлених з метою забезпечення працівникам права на відпочинок, на обмеження цього часу й на закріплення міри праці. Метою новітнього законодавства про робочий час має бути встановлення такого режиму праці, при якому враховуватимуться як фізичні й розумові навантаження працівника, так і умови його праці. доведено, що науково обґрунтоване поєднання централізованого й локального методів правового регламентування робочого часу безпосередньо впливає на: а) ступінь його нормативно-правового забезпечення; б) введення системи гарантій відповідних трудових прав працівників; в) більш диференційований підхід до особливостей трудової діяльності працівників; г) введення в дію сучасних механізмів управління відносинами у сфері впорядкування робочого часу; д) посилення соціальної сутності держави;"Робочий час за законодавством України" складається із 4-х підрозділів, у яких дається визначення поняття робочого часу, досліджується історія розвитку його правового регулювання, розглядається його законодавче й договірне забезпечення. "Історія розвитку правового регулювання робочого часу" висвітлюється історичний аспект нормативного впорядкування робочого часу, що дало можливість дослідити й проаналізувати законодавчі акти в їх розвитку. Особливості регулювання робочого часу, що мали місце в певні історичні періоди, а також відповідні правові форми дозволили виділити 4 етапи розвитку правової регламентації робочого часу: 1-й - (1882-1913 рр.) - становлення правового регулювання робочого часу на підставі фабрично-заводського законодавства; 130 проекту Трудового кодексу (далі - ТК) України закріпити дефініцію цієї категорії: це час, установлений угодою між працівником, виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або вільно обраними працівниками їх представниками (представником) і роботодавцем у межах визначеної цим Кодексом максимальної тривалості, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобовязаний виконувати покладені на нього трудові функції. "Договірне забезпечення правового регулювання робочого часу" зазначається, що правове регулювання робочого часу поруч із законодавчими актами забезпечується колективними договорами й угодами (генеральною, галузевими, регіональними), що укладаються між роботодавцем і профспілкою, а також індивідуальними договорами, які укладаються безпосередньо між працівником і роботодавцем.

Основний зміст роботи