Стан української правової системи на сучасному етапі розвитку держави. Спадкування за законом як основний вид спадкоємства. Особливості прийняття, відмови від спадщини отриманої внаслідок цього виду правовідносин. Характеристика процесу відумерлості.
Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються доспадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом матиме місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Актуальність теми визначається дослідженням новел Цивільного Кодексу прийнятого Верховною Радою України 16 січня 2003 року, повязаних із спадкуванням за законом, дослідженням нових черг спадкування, становищем утриманців спадкодавця. Спадкування - це перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст. Спадкоємці - це особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.Розглянувши загальні положення про спадкування, а також особливості спадкування за законом, прийняття та відмову від спадщини можна зробити наступні висновки: По-перше у спадковому праві України склався цілий комплекс правових приписів, які регулюють перехід майна власника після його смерті до інших осіб. При спадкуванні за законом, яке досліджено в цій курсовій роботі, до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями. спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця; У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. Така позиція законодавця є новелою в українському законодавстві, тоді як згідно статті 524 ЦК УРСР, у разі відсутності спадкоємців за заповітом та за законом, відмови від спадщини всіма спадкоємцями, позбавлення всіх спадкоємців спадщини заповідачем спадкове майно переходило до держави.
Вывод
Розглянувши загальні положення про спадкування, а також особливості спадкування за законом, прийняття та відмову від спадщини можна зробити наступні висновки: По-перше у спадковому праві України склався цілий комплекс правових приписів, які регулюють перехід майна власника після його смерті до інших осіб. Перехід майна померлого (наступництво)до інших осіб можливий за однією з правових підстав за законом або за заповітом. При спадкуванні за законом, яке досліджено в цій курсовій роботі, до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями.
Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.
Спадкування за законом має місце коли: - заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;
- за заповітом визначена доля частини майна;
- спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;
- спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;
- відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.
По-друге, спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черги.
Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.
До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до відкриття спадщини.
Варто зазначити, що чинне законодавство не містить не лише легального поняття "член сімї", а й поняття "сімя" взагалі, хоча відповідно до ч. 2 ст. З СК сімю становлять особи, які: а) спільно проживають; б) повязані спільним побутом; в) мають взаємні права та обовязки. Відсутність законодавчого поняття "член сімї" зумовлює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.
Пяту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь споріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.
До спадкоємців пятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сімї, але протягом пяти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.
Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обовязкову частку спадщини.
По-третє, нововведеннями цивільного Кодексу України 2003 року є розширення кола спадкоємців до пяти черга також спадкування утриманцями. Утримання має бути фактичним і повним. Фактичне утримання означає, що правом на спадкування у якості утриманця наділені особи, які не просто мали право на отримання від спадкодавця матеріальної допомоги, а фактично її отримували. Якщо ж особа, яка мала право перебувати на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, то вона позбавляється права на спадщину як утриманець.
Інститут прийняття спадщини існує для забезпечення реалізації спадкоємцем своєї волі, спрямованої на те, щоб стати наступником спадкодавця в його правах та обовязках.
Прийняття спадщини відноситься до числа субєктивних прав спадкоємця, а не до його обовязків, адже згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини завжди є актом індивідуальним, тобто таким, що здійснюється самим спадкоємцем або його законними представниками особисто, і породжує права і обовязки виключно у самого спадкоємця).
Право на відмову від прийняття спадщини закріплене практично за усіма особами, яким чинне спадкове законодавство дозволяє бути спадкоємцями.
Право на відмову від прийняття спадщини може бути реалізовано протягом певного строку, який встановлюється законом. Закон передбачає, що спадкоємець, який вирішив відмовитися від успадкування своєї частки у майні померлого власника, повинен це зробити протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 статті 1277 ЦК). Така позиція законодавця є новелою в українському законодавстві, тоді як згідно статті 524 ЦК УРСР, у разі відсутності спадкоємців за заповітом та за законом, відмови від спадщини всіма спадкоємцями, позбавлення всіх спадкоємців спадщини заповідачем спадкове майно переходило до держави.
Як зазначають розробники Цивільного Кодексу України, спадкове право - один з інститутів цивільного права, який має слугувати благородній меті - гуманізації цих відносин. З цим не можна не погодитись. правовий спадщина відумерлість
Список використаних нормативних актів та літератури
1. Цивільний кодекс України. Станом на 06.09.2012/Верховна Рада України. - К.: Велес, 2012. - 272с.
2. Цивільний процесуальний кодекс України.//Відомості Верховної Ради України від 18.03.2004 - 2004., №12, стаття 492.
3. Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України від 28.09.1993 - 1993 р., № 39, стаття 383.
4. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 // Офіційний вісник України від 26.03.2004 - 2004 р., № 10, стор. 315, стаття 639.
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" від 30 травня 2008 р. // Вісник Верховного суду України від 00.06.2008 - 2008 р., № 6, стор. 17.
6. Ковальчук Я.В. Основоположні аспекти відмінності між спадкуванням за законом і спадкуванням за заповітом. // Часопис Київського університету права.» 2010. - №4; с.198-200.
7. Ковальчук Я.В. Право на відмову від прийняття спадщини//Юридичний журнал. - 2007. - №3, с.28-33.
8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К.: Істина, 2004. - 976с.
9. Нелін О. До питання спадкування за законом за Цивільним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 10.- С. 96-99.
10. Заїка Ю. Законодавчі проблеми спадкового права//Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права. - 2010. - №4. с. 65-69.
11. Заїка Ю.О. Спадкове право в Україні: становлення і розвиток : монографія / Ю.О. Заіка. - К.: КНТ, 2007. - 288с.
12. Заїка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2005. - 312с.
13. Заїка Ю. Реалізація принципу справедливості при зміні черговості спадкоємців за // Юридична думка. 2011, №2, с.38-44.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
