Правове регулювання національно-культурної автономії: світовий та вітчизняний досвід - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету. Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Бисага Юрій Михайлович, завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету (Ужгородський національний університет), м. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, Фрицький Олег Федорович, професор кафедри конституційного права Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України (Юридична академія Міністерства внутрішніх справ України), м. кандидат юридичних наук, Нікітюк Віктор Олегович, заступник директора Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України (Департамент НАТО Міністерства закордонних справ України), м. Захист відбудеться “13” січня 2006 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м.В умовах сучасного національного відродження в Україні різних національних спільнот, еволюції концепції національно-культурної автономії, розвитку правового статусу національних меншин, важливе практичне та теоретичне значення набуває дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду. Не зважаючи на широке визнання прав та свобод національних меншин, законодавче закріплення в Україні права національних меншин на національно-культурну автономію, проблематика правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду є малодослідженою. Науковці досліджують лише певні аспекти та складові проблематики правового регулювання національно-культурної автономії: порядок проведення виборів до органів національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах та діяльність цих органів. За допомогою них визначені основні проблеми та перспективи розвитку у сфері національно-культурної автономії, охарактеризовано еволюцію національно-культурної автономії в Україні, а також еволюція політико-правової думки щодо національно-культурної автономії. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження вперше запропонована концепція становлення і розвитку правового регулювання національно-культурної автономії, що полягає у тривалому утвердженні права національних меншин на національно-культурну автономію, системності їх індивідуальних і колективних прав, органічного взаємозвязку інституційних та нормативних гарантій національно-культурної автономії.У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідження теми, зазначено звязок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та завдання, обєкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризовано його методологічну основу, розкрито наукову новизну роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження.На думку автора, поняття “національно-культурна автономія” можна визначити як гарантоване державою право та реальна здатність осіб, що належать до національних меншин, безпосередньо або опосередковано, через органи національно-культурної автономії, вирішувати питання власного розвитку та збереження національно-культурної самобутності, віднесених до їх компетенції чинним законодавством даної держави та установчими документами національно-культурної автономії. Крім того, можна виокремити й інші види національно-культурних автономій за наступними критеріями: а) за територіальним охопленням - локальна, регіональна та загальнодержавна національно-культурна автономія; б) за охопленням представників національних меншин - загальна та обмежена національно-культурна автономія; в) за наявністю цільового державного фінансування органів національно-культурної автономії - такі, що фінансуються державою та такі, що не фінансуються державою. Дисертант зазначає, що нині в Україні наявні передумови для формування певного виду національно-культурної автономії, оскільки формується спеціальне законодавство та визначаються майбутні моделі національно-культурної автономії, найбільш придатні для України. Аналізуючи еволюцію політико-правової думки щодо національно-культурної автономії, дисертант зазначає, що окремі елементи даної проблематики досліджувалися ще в античні часи, однак цілісного вигляду концепція національно-культурної автономії знайшла лише у поглядах відомих австрійських мислителів у другій половині ХІХ ст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ