Правове регулювання діяльності спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників в Україні (1964–1995 рр.) - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України Ярмиш Олександр Назарович, Департамент з питань діяльності правоохоронних органів апарату Ради національної безпеки і оборони України, керівник кандидат юридичних наук, доцентДля належного правового забезпечення діяльності таких шкіл на сучасному етапі розвитку незалежної України важливим є вивчення історичного досвіду правового регулювання їх діяльності, починаючи з часу створення. У ході дослідження дисертант спирався на положення і висновки наукових праць вчених у галузі історії держави і права, педагогіки, соціальної педагогіки, які розглядали проблеми: виховання і перевиховання неповнолітніх правопорушників (А. Мета дисертації полягає в тому, щоб на підставі комплексного дослідження нормативних актів, архівних документів і матеріалів, наукової літератури узагальнити досвід правового та організаційного забезпечення й регулювання діяльності спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників в Україні. Зокрема, це методи: діалектичний (дозволив розкрити основні напрями розвитку нормативно-правової бази діяльності шкіл соціальної реабілітації неповнолітніх) (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); системного аналізу (дозволив розглянути правове регулювання діяльності спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників як складову частину системи правової охорони дитинства) (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2); догматичний (за його допомогою дано тлумачення юридичних та економічних категорій, поглиблено та уточнено понятійний апарат) (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 3.1, 3.2); структурний та функціональний (застосовувалися при дослідженні правових засад становлення та діяльності системи шкіл соціальної реабілітації неповнолітніх, їхньої внутрішньої структури та організації, зокрема для зясування їх структурної та функціональної відповідності виконанню поставлених завдань) (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2); аналізу та узагальнення (застосовувалися при дослідженні конкретних правових норм та інститутів) (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1, 3.2); історико-правовий (дав змогу всебічно проаналізувати динаміку розвитку законодавства колишніх СРСР, УРСР та сучасної незалежної України з питань, що розглядаються в роботі) (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3); статистичний (для ілюстрації теоретичних висновків даними вивчення державної та відомчої статистичної звітності) (підрозділи 1.2, 2.3, 3.1, 3.2). Емпіричну базу дослідження становлять матеріали офіційної статистичної звітності МВС України, Міністерства України у справах сімї, дітей та молоді; дані Держкомстату України; узагальнена інформація державної судової адміністрації України; аналітичні звіти і довідки, а також інші матеріали, зібрані адміністраціями шкіл соціальної реабілітації.У розділі 1 «Історичні передумови та теоретичні проблеми становлення спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників» автором розглянуті основні концептуальні погляди дослідників щодо проблеми боротьби з безпритульністю, бездоглядністю та правопорушеннями неповнолітніх, розробки заходів, які б допомогли вирішити цю проблему, здійснення соціально-правового захисту неповнолітніх. У підрозділі 1.2 «Історико-правові передумови становлення спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників в Україні» розглянуто питання боротьби з безпритульністю і правопорушеннями неповнолітніх у 20-30-х рр. Була напрацьована і основна нормативно-правова база боротьби з безпритульністю та правопорушеннями неповнолітніх, яка законодавчо регламентувала нові підходи до вирішення проблеми правопорушень неповнолітніх. Розділ 2 «Правові засади діяльності спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників в Україні у період 1964-1995 рр.» присвячено дослідженню питань формування нормативно-правової бази організації діяльності шкіл соціальної реабілітації для неповнолітніх; особливостей правового процесу щодо регламентації їх діяльності, вироблення правових засад роботи з неповнолітніми правопорушниками в цих установах. Початком формування нової законодавчої бази щодо спеціальних закладів (шкіл) для неповнолітніх правопорушників незалежної України стали Постанова Кабінету Міністрів України від 13.10.1993 № 859 «Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання», що затвердила мережу цих закладів, та Закон України від 24.01.1995 № 20 «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», що визначив правові основи діяльності органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ