Правове регулювання діяльності органів міліції Української РСР у 1956–1985 рр. - Автореферат

Держава здійснює через правоохоронні органи діяльність, яка є необхідною умовою функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин у сфері охорони прав людини і громадянина, самої держави від протиправних посягань. Історія підтверджує важливу роль міліції в захисті життя, здоровя, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства та держави і свідчить про неприпустимість, навіть під гаслом боротьби зі злочинністю, відхилень, порушення основних принципів - законності, гуманізму, гласності. Виходячи зі стану теоретичного опрацювання проблеми, спираючись на результати наукових розробок вітчизняних і зарубіжних учених та застосовуючи нові концептуальні ключі і критичний підхід до опублікованих документів і матеріалів архівів, метою дисертаційного дослідження є здійснити комплексний аналіз сутності та змісту правового регулювання діяльності органів міліції УРСР у 1956-1985 рр., науково та теоретично осмислити його обєктивні реалії, заповнити історичні прогалини та напрацювати пропозиції з удосконалення правового регулювання сучасної української міліції. розкрити сутність, зміст і форми підзаконних актів вищих державних органів управління щодо регулювання правоохоронної діяльності міліції, її прав, обовязків, компетенції, утвердження та розвитку принципів її діяльності; Третій том видання вміщує нові документи і змістовні матеріали, що сприяють обєктивній оцінці суперечливого характеру правового регулювання діяльності міліції у 1956-1985 рр. У названих збірниках містяться важливі законодавчі та підзаконні акти, аналіз яких дозволив автору обєктивно розкрити правові засади функціонування міліції, визначити проблеми і перспективи її розвитку.Контроль за роботою правоохоронних структур з боку партійних, радянських органів і прокуратури, ліквідація інститутів масових репресій, а також реабілітація жертв сталінського терору свідчили про намагання влади усунути в роботі міліції ознаки репресивного характеру, про зростання професійної майстерності її працівників і матеріально-технічного забезпечення. Перерозподіл компетенції в законодавствах СРСР і УРСР, прийняття низки законів започаткували новий етап державно-правового розвитку і сприяли удосконаленню правового статусу, перебудові структури, чіткому визначенню основних напрямів роботи органів міліції, а відповідно і зростанню ефективності боротьби зі злочинністю та посиленню захисту прав і свобод громадян. Водночас окремі положення нормативно-правових актів, розроблених на основі партійних рішень, мали субєктивний, науково не обґрунтований зміст, що призвело до звуження сфери діяльності та скорочення штатної чисельності, приниження значення оперативно-розшукових засобів, форм і методів роботи органів міліції. Детальний аналіз нормативно-правових актів свідчить про те, що у 60-х роках влада спрямовувала основні зусилля на охорону інтересів держави і стабілізацію правлячого режиму, а захист прав і свобод громадян, забезпечення їх особистої безпеки намагалася перекласти певною мірою на трудові колективи та громадськість. Важливою формою правового регулювання діяльності міліції були відомчі підзаконні акти, що визначали організаційну і кадрову структуру, права й обовязки органів, підрозділів, служб та окремих співробітників, їх субординацію, закріплювали найбільш раціональний процес управлінської та інформаційно-аналітичної роботи, регламентували процедуру підготовки і прийняття рішень, які мали управлінський і організаційний характер.

підзаконний правоохоронний міліція радянський

У висновках узагальнено підсумки дослідження, сформульовано теоретично-методологічні положення і рекомендації щодо удосконалення правового регулювання діяльності органів міліції.

Характерною рисою реформування і розвитку правової системи у 1956-1985 рр. було поступове зростання ролі права і зміцнення законності в усіх сферах суспільного життя. Контроль за роботою правоохоронних структур з боку партійних, радянських органів і прокуратури, ліквідація інститутів масових репресій, а також реабілітація жертв сталінського терору свідчили про намагання влади усунути в роботі міліції ознаки репресивного характеру, про зростання професійної майстерності її працівників і матеріально-технічного забезпечення.

Перерозподіл компетенції в законодавствах СРСР і УРСР, прийняття низки законів започаткували новий етап державно-правового розвитку і сприяли удосконаленню правового статусу, перебудові структури, чіткому визначенню основних напрямів роботи органів міліції, а відповідно і зростанню ефективності боротьби зі злочинністю та посиленню захисту прав і свобод громадян.

Однак правове регулювання і демократизація діяльності міліції не були послідовними і мали складний, суперечливий характер. Нормотворча діяльність законодавчих та інших державних органів у другій половині 50-х - на початку 60-х років, спрямована на ліквідацію наслідків сталінського режиму, створення правових засад оптимізації функцій і удосконалення структури міліції, у цілому позитивно вплинула на виконання поставлених перед ними завдань. Водночас окремі положення нормативно-правових актів, розроблених на основі партійних рішень, мали субєктивний, науково не обґрунтований зміст, що призвело до звуження сфери діяльності та скорочення штатної чисельності, приниження значення оперативно-розшукових засобів, форм і методів роботи органів міліції.

Детальний аналіз нормативно-правових актів свідчить про те, що у 60-х роках влада спрямовувала основні зусилля на охорону інтересів держави і стабілізацію правлячого режиму, а захист прав і свобод громадян, забезпечення їх особистої безпеки намагалася перекласти певною мірою на трудові колективи та громадськість. Курс правлячої партії на передачу функцій охорони правопорядку громадськості розширив простір юридичної безкарності для злісних порушників правопорядку.

Важливою формою правового регулювання діяльності міліції були відомчі підзаконні акти, що визначали організаційну і кадрову структуру, права й обовязки органів, підрозділів, служб та окремих співробітників, їх субординацію, закріплювали найбільш раціональний процес управлінської та інформаційно-аналітичної роботи, регламентували процедуру підготовки і прийняття рішень, які мали управлінський і організаційний характер. Вони позитивно вплинули на удосконалення структури, професійну підготовку і матеріально-технічне забезпечення особового складу й у підсумку - на виконання органами міліції своїх функціональних завдань.

Натомість аналіз відомчих актів свідчить, що останні недостатньо повно та конкретно визначали компетенцію відповідних структур і працівників міліції, регулювали організаційно-правове забезпечення конституційних прав і свобод громадян, регламентували процедурні відносини в процесі виконання ними службових обовязків, що призводило до порушення законності та службової дисципліни з боку особового складу. МВС СРСР і УРСР з власної ініціативи видавали значну кількість актів, не передбачених чинними законами, простежувалося їх дублювання, а суперечливі за змістом формулювання положень нерідко спонукали до порушення прав громадян. Вони закріпили свої юридичні права в різноманітних наказах, директивах, положеннях, інструкціях, статутах, настановах, указівках, правилах, тобто “малому законодавстві”, яке часто ставало для них чи не єдиним керівництвом до дії, а не Конституція, закони, кримінальні та кримінально-процесуальні кодекси.

Правове життя УРСР, діяльність її правоохоронних органів, у тому числі міліції, у 70-х - першій половині 80-х рр. проходили в умовах наростання гострої кризи неототалітарного режиму в СРСР. Головна роль у правовому забезпеченні діяльності правоохоронних органів, стверджує здобувач, мала належати Конституції УРСР 1978 р. Вона визначила орієнтири єдиного підходу до організації функціонування міліції, її посадових осіб у сфері реалізації прав і свобод громадян. Конституція та прийняті на її основі закони й інші нормативні акти сприяли розвиткові правотворчої діяльності МВС УРСР. Водночас за відсутності дії верховенства права в радянській державі немало її декларативних положень розходилися з реальним життям. Основний Закон пронизували ідеї, спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи і влади, її ядра - “керівної і спрямовуючої сили суспільства” - КПРС, а основні правові засади організації та діяльності органів внутрішніх справ у ньому визначено не було.

Історико-правовий аналіз рішень КПРС та її структурного підрозділу - Компартії УРСР свідчить про неоднозначний і суперечливий характер їх впливу на правове регулювання діяльності міліції. Окремі з них, наприклад рішення ХХ зїзду партії, сприяли реформуванню та подальшому розвиткові нормативно-правового забезпечення правопорядку, зміцненню організаційних і кадрових структур, матеріально-технічного забезпечення органів міліції.

Партійні та виконавчі органи радянської влади для зміцнення правлячого режиму посилюють керівництво органами міліції і вживають заходи для зміцнення її правового статусу, поліпшення фінансування і матеріального забезпечення. Було прийнято низку нормативно-правових актів, спрямованих на організаційне зміцнення міліції і професійну підготовку її особового складу. В УРСР створили мережу міжобласних і обласних учбових пунктів і курсів, а також республіканський центр з початкової підготовки й перепідготовки працівників міліції, здійснили спеціалізацію учбових підрозділів, зміцнили і розширили базу вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, вечірньої і заочної форми навчання органів внутрішніх справ, які готували кадри вищої кваліфікації. Поліпшився якісний склад командно-викладацьких кадрів. Кількість працівників міліції, які здобули освіту без відриву від служби, збільшилася в декілька разів. У системі вищої освіти МВС створили фундаментальну науково-дослідну й експериментальну базу, що сприяла підготовці науковців вищої кваліфікації.

Разом із тим мали місце суттєві недоліки в організації і методичному забезпеченні навчального процесу вищих і середніх навчальних закладів. З числа викладацького складу немало осіб не мали вищої наукової кваліфікації, педагогічного та практичного досвіду роботи. Низькою залишалася професійна підготовка і правова культура рядового, молодшого і середнього начальницького складу міліції. Викликав занепокоєння стан службової дисципліни, законності й у цілому якісний склад кадрів.

Міліція, і в першу чергу слідчі органи, піддавалися безсоромному зовнішньому впливові партійних і радянських органів. Їх тотальне втручання в діяльність правоохоронних органів сковувало ініціативу й активність у виконанні покладених на них функцій. Умовність прокурорського нагляду, повне відлучення адвокатури від слідчого процесу і недостатній процесуальний захист обвинуваченого дозволяли фабрикувати наклепницькі судові вироки проти тих, хто наважувався боротися з організованою злочинністю.

Правова база регулювання діяльності міліції не мала всього комплексу норм, що визначали б її місце в системі державного управління (функції, організаційну та кадрову структуру, права і обовязки, форми та методи роботи, науково-технічне і матеріальне забезпечення). Чимало нормативно-правових актів мали декларативний характер, низький науковий рівень форм, змісту і обґрунтування окремих положень, не завжди були узгоджені між собою, а також не мали належного механізму реалізації. Спроби реформування державно-правового життя наштовхнулися на монолітну єдність партійного та радянського номенклатурного апарату. КПРС посилила жорстку централізацію державного механізму, втручалася в законотворчу діяльність і роботу правоохоронних органів. Головною тенденцією в розвитку кримінального права залишалося посилення репресивних заходів примусу. У нормативно-правових актах, які регулювали діяльність міліції, підкреслювалася її каральна, а не захисна функція. Вони базувалися на спотвореному розумінні права як засобу запобігання злочинності і містили масу юридичних вигадок, які слугували прикриттям адміністративно-командних методів управління.

На початку 80-х років назріла нагальна необхідність розробки і прийняття єдиного нормативно-правового акту, що визначав би місце, роль, функції міліції у системі державного управління, організаційну і кадрову структуру, форми і методи, чітку компетенцію по відповідних напрямах діяльності, права й обовязки, підстави, порядок і умови застосування працівниками заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тощо.

Досвід радянської міліції показав, що правові засади функціонування міліції мають визначатися Конституцією України, а принцип верховенства права слід закріпити в усіх законах та інших нормативно-правових актах, які регулюють роботу правоохоронних органів. Діяльність міліції повинна будуватися на принципах законності, гуманізму, соціальної справедливості, гласності, а її працівники мають володіти високою правовою культурою, професійною підготовкою і моральними якостями. Необхідно більш детально регламентувати діяльність міліції, кожного її органу, підрозділу і працівника, що сприятиме ефективності їх роботи, стане на заваді втручання державних структур у виконання ними функціональних обовязків, сприятиме захисту прав і свобод громадян. Плідну роботу органів міліції мають забезпечувати не лише чіткі та раціональні управлінські рішення, а й цілеспрямована політика держави щодо зміцнення їх соціального статусу й авторитету.

Ефективність і законність діяльності міліції зростатиме за цілеспрямованого проведення державними органами та громадськими обєднаннями правового виховання населення, підвищення його рівня правової свідомості і культури, налагодження належної системи правової інформації, що забезпечить доступ громадян до законодавства і судочинства в Україні. Суспільно-політичні та правові реалії сучасності вимагають інших підходів до оцінки соціальної ролі органів міліції, переосмислення принципів їх організації та діяльності, формування нової моделі взаємовідносин з особою й суспільством.

1. Суперечливий характер демократизації органів міліції в постановах і директивах КПРС і Компартії України (1956-1985 рр.) // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 9. - С. 104-108.

2. Правове регулювання співпраці органів міліції і добровільних народних дружин Української РСР (1959-1985 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2003. - № 1. - С. 41-47.

3. Реформування слідчого апарату міліції Української РСР (1956-1974 рр.) та проблеми сьогодення // Основні напрями реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави (14-15 жовтня 2004 р.). - Одеса: ОЮІ, 2004. - С. 21-26.

4. Положення конституційних і законодавчих актів щодо утвердження законності в діяльності міліції (1956-1985 рр.) // Науковий вісник НАВСУ. - 2004. - № 5. - С. 228-236.

5. Основні принципи діяльності міліції Української РСР у період 1956-1985 рр. // Науковий вісник НАВСУ. - 2005. - № 6. - С. 73-85.

6. Радянська правова система в роки другої світової війни // Історія словянських народів: актуальні проблеми дослідження. // Словянські народи в другій світовій війні: Зб. наук. праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. - Випуск 6. - С. 205-209.

7. Участь трудящих в охороні громадського порядку в Україні (1956-1985 рр.) // Україна і Польща в ХХ ст.: проблеми і перспективи взаємовідносин: Зб. наук. праць. - Київ - Краків, НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - С. 202-206.

Размещено на .ru