Правове регулювання аграрних та земельних відносин в Україні - Автореферат

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукРеалізація концептуальних положень Земельного кодексу України значною мірою залежить від активізації порівняльних досліджень у сфері земельного законодавства України і країн з розвинутою економікою для того, щоб забезпечити розвиток земельних відносин в Україні відповідно до правових концепцій Європейського співтовариства. Аналіз практики нормотворчої діяльності свідчить про наявність в ній значних вад: прийняття нормативно-правових актів, що не є першочерговими, їх неякісність, недостатня ефективність, нерідко, соціальна несправедливість, а також техніко-юридичні недоліки: численність нормативно-правових актів в цій сфері за одночасної наявності прогалин у правовому регулюванні аграрних та земельних відносин, суперечливість, колізії між актами Кабінету Міністрів України і законами України, актами Президента України, втручання органів виконавчої влади у сферу винятково законодавчого регулювання відповідних відносин і, навпаки, прийняття законодавчих актів із проблем, які мали б бути вирішені на рівні підзаконного їх врегулювання, дублювання норм права тощо. Характеризуючи цю політику в сфері аграрних та земельних відносин, слід зазначити, що вона значно відстає, за обсягом уваги законодавця, від вдосконалення правового регулювання господарських відносин. Глибокі дослідження окремих аспектів розвитку правового регулювання аграрних та земельних відносин провели відомі українські вчені: В.І. Мета і завдання дисертаційного дослідження полягає у проведенні наукового дослідження наявних теоретичних конструкцій щодо права власності на землю, вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин, змісту регуляторної політики у сфері цих відносин, їх нормативної бази, практики здійснення, а також у розробці теоретико-методологічних засад, теоретико-практичних висновків стосовно вдосконалення правового регулювання аграрних та земельних відносин.У вступі обґрунтовано актуальність теми, проаналізовано стан її наукової розробки, визначена мета та завдання, наукова новизна і практична цінність дослідження, сформульовано положення, що подаються на захист.Лише після введення в дію в цілому пакета законів щодо землі, в нашій країні сформуються стабільні земельні правові відносини, виникнуть передумови для прийняття повного Земельного кодексу України, в якому будуть не тільки імплементовані конституційні положення щодо власності на землю, а й кодифіковані законодавчі та інші нормативно-правові акти про землю. Обґрунтовано, що реформування базисних відносин власності на землю як процес і встановлення плюралізму форм власності на землю як кінцева мета цього процесу займають значну частину земельної реформи. Наголошується, що основою закріпленої в Конституції України нової юридичної моделі регулювання земельних відносин є дворівнева конструкція права власності на землю: право власності Українського народу на землю як право вищого рівня і субєктивне право власності на землю громадян, юридичних осіб, держави як похідне від права власності народу на землю (нижчий рівень). Аргументується необхідність розмежовувати поняття «земля» і «землі» з різною економічною, екологічною і юридичною сутністю. Констатується, що у всіх випадках набуття юридичними особами земельних ділянок у власність право власності на землю виникає не з моменту укладення відповідної цивільно-правової угоди чи отримання свідоцтва на право на спадщину, а з моменту отримання державного акта на право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.У межах дослідження акцентується увага на юридичних властивостях землі як базової категорії і системоутворюючого чинника земельної та аграрної реформ що, потребують особливо ретельної розробки і обумовлюють наступне: а) розвиток суспільства в усі часи був повязаний із землею, яка і тепер залишається основним засобом для існування людства і джерелом суспільного багатства; б) винятковість значення землі в усіх сферах життєдіяльності України та її народу закріплена Конституцією України - «земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави»; в) земля завжди була й залишається обєктом особливої уваги суспільства. Земельна реформа запровадила поняття приватної власності на землю, заклала основу для подальшого переходу до нових форм господарювання, які б ґрунтувалися на принципах зацікавленості потенційного товаровиробника в результатах своєї діяльності і в якості результатів своєї праці. Викладене вище зумовлює наступне: а) модель правопорядку в аграрній сфері - це мета і результат правового забезпечення державної регуляторної політики; б) правопорядок в аграрній сфері передбачає існування державних функцій (виходячи із принципу відповідальності держави перед людиною).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ