Правова система українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої - Курсовая работа

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ Кафедра теорії й історії держави і права КУРСОВА РОБОТА на тему: «Правова система українських земель у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої»Актуальність розгляду даної теми викликана тим, що дозволяє дослідити процеси становлення української нації, етапи її боротьби з поневолювачами, становлення релігії, розвитком джерел права. У XIV - XVI ст. південно-західні руські землі, на яких тоді формувалася українська народність, стали обєктом активних зовнішньополітичних інтересів феодальних держав - Польщі, Угорщини, Московського царства, Туреччини та Кримського ханства, які намагалися кожна зі своєї сторони загарбати якомога більше української землі. 16 ст., незважаючи на розєднаність різних частин України і тяжкий іноземний гніт, на українських землях зростали продуктивні сили в сільському господарстві, розвивалося ремесло, зароджувалося мануфактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини, посилювалася експлуатація селянських мас. Важливе значення для подальшого розвитку українського народу мали Люблінська та Берестейська унії, перша з яких стала юридичним закріпленням довготривалої влади над українськими землями Польщі, а друга - стала документом, що ознаменував створення греко-католицької церкви. Поширилось на українських землях магдебурзьке право, згідно з яким окремими містам України надавалося самоврядування і право «між собою судутися і радитися».Грунт для останньої унії між Польщею та Великим князівством Литовським визрівав від початку XVI ст. Литовські магнати ладні були вступити в унію з Польщею за умови збереження державної самостійності своєї держави. Проте тодішню литовську еліту стримували страх повного злиття з Польщею та втрата зверхності політичного становища в суспільстві, позаяк провідною верствою польського суспільства були не магнати, а шляхта. Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії. Кревська унія 1385 року - угода про династичний союз між Великим князівством Литовським і Польщею , за яким великий князь литовський Ягайло , одружившись з польською королевою Ядвігою , проголошувався польським королем.Вище було відзначено, що в перших століттях існування Литовсько-Руського князівства панувало в ньому старе «російське» - українське право На землях України звичаєве право діяло до кінця XVCT. В Великому Князівстві Литовському, проголосивши принцип: «старовини не рухати, новини не заводити », цим не лише підтвердили українським землям звичаєве право, а й сприяли його розвитку : Державні урядовці і суди посилалися на старовину та звичаї. Всі вони, крім Литовського Статуту третьої редакції писані і за змістом поділяються на: 1) міждержавні і міжнародні договори, 2) привілейованих грамоти, 3) земські устави і 3) кодекси законовнів. Кревський акт 1385р.встановив унію Литви та Польщі ; Віденська угода 1401 встановила лише союз взаємної охорони та безпеки; Городельська угода 1413р. приваблювала унію, врешті Люблінська унія 1569 встановила реальну унію двох держав. Вони ділилися на три групи : а) даровані грамоти, б) привілеї в стислому значенні слова в) грамоти охоронного характераеру а ) Даровані грамоти властиво не належали до привілеїв, бо не звільняли нікого від загальнозобовязуючого права.Земська реформа 1864 року - реформа системи регіонального управління Російської імперії , зумовлена необхідністю пристосувати самодержавний лад до потреб капіталістичного розвитку та прагненням царської влади залучити на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом. Згідно з «Положенням про губернські і повітові земські установи» (1864), були створені губернські та повітові земські збори та земські управи. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців і виборних від сільських товариств. Право участі у виборах за 1-ю курією мали власники не менш ніж 200 дес. землі, власники промислових, торговельних підприємств або нерухомого майна на суму не нижче 15 тис. крб або з доходом не менше 6 тис. крб на рік, а також уповноважені від землевласників, товариств і установ, що володіли не менше 1/20 цензу 1-й курії. Виборцями міської курії були особи, які мали купецькі свідоцтва, власники підприємств або торгових закладів з річним обігом не нижче 6 тис. крб, а також власники нерухомої власності на суму від 500 крб (у невеликих містах) до 3 тис. крб (у великих містах).Інша назва - «Судебник» (так називалися підручники права, якими користувалися в судах під час розгляду кримінальних і цивільних справ). Авторів або автора Судебника не встановлено, але можна вважати, що його було складено правниками великокняжої канцелярії, направлено на розгляд і прийняття Пани-Ради і великого князя Казимира IV Ягеллончика , затверджено на сеймі 29 лютого 1468 р. у Вільнюсі.

ПЛАН

Вступ

І. "Руська правда" і звичаєве право джерела формування литовської правової системи у XV ст.

ІІ. Офіційні збірники норм права Литовсько-Руської держави

2.1 Унійні акти між Литвою і Польщею (Кревська, Віленська, Городецька, Люблінська унії)

2.2 Привілейовані грамоти, як окремі приватні закони

2.3 Земські установи для українських земель

ІІІ. Судебник Казимира IV Ягайловича

3.1 Норми кримінального права

3.2 Норми процесуального права

IV. Статути Великого Князівства Литовського

4.1 Перший Литовський статут 1528 р.

4.2 "Установа на волоки" для унормування селянських повинностей

4.3 Другий Литовський статут 1566 р.

4.4 Третій Литовський статут 1588 р.

V. Права та привілеї шляхти, обовязки селян в Артикулах Генріха Валуа 1573 р.

Висновок

Список використаної літератури