Правова природа та проблеми кваліфікації захоплення заручників у міжнародному кримінальному праві - Автореферат

Інститут законодавства Верховної Ради УкраїниАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Науковий керівник: Офіційні опоненти: - кандидат юридичних наук, професор Семенов Володимир Сергійович Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн - доктор юридичних наук, професор Тимченко Леонід Дмитрович, Науково-дослідний інститут фінансового права Національного університету Державної податкової служби України, завідувач відділу вивчення міжнародного досвіду та європейської інтеграції - доктор юридичних наук, професор Мицик Всеволод Всеволодович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. кандидат юридичних наук, кандидат історичних наук, доцент Анісімова Марина Федорівна, Національний університет Державної податкової служби України, старший викладач кафедри організації оперативно-розшукової діяльності.Протягом кількох років у міжнародному праві захоплення заручників разом із піратством, незаконним захопленням та використанням ядерних матеріалів розглядається як різновид міжнародного тероризму, визнаного злочином ще у Конвенції про попередження та покарання тероризму 1937 р. Самостійним різновидом міжнародного злочину захоплення заручників було визнано Міжнародною конвенцією про боротьбу з захопленням заручників 1979 р. заручник захоплення право міжнародний Говорячи про найбільш відомі приклади терористичних захоплень заручників, можна пригадати, наприклад: захоплення в якості заручників олімпійської команди Ізраїлю, яке відбулося 5 вересня 1972 р. у Мюнхені; захоплення 27 червня 1976 р. літака авіакомпанії “Ер Франс”, який вилетів рейсом 139 Тель-Авів - Париж та мав на борту двісті пятдесят пасажирів та екіпаж; захоплення 86 пасажирів та 5 членів екіпажу літака авіакомпанії “Люфтганза”, який 13 жовтня 1977 р. піднявся у небо з аеродрому у Пальма де Мальорці; захоплення заручників 4 листопада 1979 р. у американському посольстві у Тегерані; захоплення чеченськими бойовиками заручників у Москві у театрі на Дубровці під час вистави “Норд-Ост”, яке сталося 23 жовтня 2002 р.; захоплення чеченськими терористами школи у Беслані 1 вересня 2004 р. Отож, зважаючи на це, здається доцільним звернутися до міжнародно-правових аспектів питання захоплення заручників і перш за все звернути увагу на історичне становлення заборони на захоплення заручників, яку ми бачимо сьогодні, та проаналізувати національне законодавство, у тому числі й українське, з точки зору його відповідності міжнародним нормам у цій сфері. Діалектичний метод дозволив розглянути питання боротьби з захопленням заручників у взаємозвязку з іншими проблемами протидії тероризму, шляхом їх дослідження в органічній єдності з іншими елементами міжнародного кримінального права; системний метод допоміг вивчити це явище у безпосередньому звязку зі суміжними злочинами (незаконне позбавлення волі, викрадення людини, підміна дитини); системно-структурний метод уможливив комплексне дослідження поняття “захоплення заручників” і його елементів; порівняльно-правовий метод дав змогу показати становлення нормативної бази по боротьбі з захопленням заручників у міжнародному праві та національному законодавстві й окреслити пріоритетні напрямки його розвитку в майбутньому, а також застосовувався при розгляді кримінального законодавства зарубіжних країн, що дало можливість внести пропозиції зі вдосконалення чинного законодавства України; логіко-семантичний метод надав можливість сформулювати рекомендації для внесення змін та доповнень у тексти окремих нормативно-правових актів.У першому розділі “Історико-правові аспекти феномену заручництва”, який складається з двох підрозділів, розглядається історія використання заручників у міжнародних відносинах, виокремлюються форми використання заручників, відомі на різних етапах історичного розвитку суспільства, характеризується нормативне регулювання суспільних відносин, повязаних із захопленням заручників, у міжнародних та національних правових актах, досліджується звязок захоплення заручників із окремими галузями міжнародного права. XX ст. н.е.); 2) етап відносно негативного (частково негативного) ставлення до використання заручників (1929 р. - 1963 р.); 3) етап непрямої (опосередкованої) заборони актів захоплення заручників (1963 р. - 1979 р.); 4) етап цілковитої прямої заборони будь-яких дій щодо захоплення, утримання або використання заручників (розпочався у 1979 р. із прийняттям Міжнародної конвенції про боротьбу з захопленням заручників). До неї автор відносить: Токійську конвенцію про злочини та деякі інші дії, що скоюються на борту повітряного судна 1963 р.; Гаазьку конвенцію про боротьбу із незаконним захопленням повітряних суден 1970 р.; Монреальську конвенцію про боротьбу із незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ